Продовжуємо серію публікацій для проекту DovheCastrumArt – новий туристичний культурний бренд Закарпаття в рамках програми #КультураПлюс, за фінансової підтримки Українського культурного фонду, у даній публікації розповідаємо про грамоту угорського короля за 1454 pік, про покарання короля Матяша 1465 року та про першу згадку укріплення, фортеці Долга.
У 1452 році до влади прийшов новий король Угорщини – Ласло V (Ладислав). Амбруш Довгай, який на той час був ішпаном Мараморошського комітату, а також власником сіл у Боржавській долині, що адміністративно відносилися до Березького комітату, подав прохання про об’єднання своїх земель в одному комітаті. За сприянням та ініціативою Гуняді Яноша у 1454 році король підтверджує право на володіння селом за родиною Довгаїв, а також переводить Боржавські села до іншого комітату.
Грамота угорського короля
Грамота угорського короля свідчить: “1454 pік. 12 лютого. Буда. Ласло V. Михайлу і Амбрушу Довгаям, за вiрність королю, вилучає села Довгое, Задня, Керецьки, Кушниця, Броньку із жупи Берег, куди належали доти, і віддає їх до Мараморошської для легшого господарювання” .
Таким чином ціла низка сіл у верхів’ї Боржави опиняються у складі гірського Мараморошського комітату з центром у Мараморош-Сігеті (тепер адміністративний центр у Румунії). Ця, на перший погляд, незначна адміністративна зміна, в майбутньому істотно вплинула на історичний та культурний розвиток всього міні-регіону у верхній течії Боржави, більш відомій зараз як Верховинський регіон, або по простонародному «Верховина».
Про походження назви села Заднє
До речі, цей факт повністю спростовує народний переказ про те, що назва села Заднє (теп. Приборжавське) походить від того, що воно було останнє у Мараморошському комітаті. Як свідчить даний документ, населений пункт уже існував і носив назву “Задня” майже за 70 років до того, як був включений до складу Mараморощини.
У 1458 році на угорський престол короновано Матяша Гуняді Корвіна, що увійшов в iсторiю Угорщини, як справедливий правитель та ініціатор проведення земельної реформи. Через два роки, у 1460 році, угорський король Матяш дозволяє своєму вірному слузі і воїну Амбрушу Довгаю, який відзначився у війні проти турків за часів правління Гуняді Яноша, побудувати в Довгому кам’яний будинок. Але войовничий характер і самоуправство Довгаїв проявилися і цього разу.
Замість житлового будинку той зводить кам’яне укріплення, хоча у королівській грамоті від 11 листопада 1460 року чітко фігурує термін «domum lapideam», що в перекладі з латинської мови означає «кам’яний будинок». Де знаходилося це укріплення можна лише припускати, але більшість дослідників сходяться на тому, що воно розташовувалося в районі старого цвинтаря, що в центральній частині села біля річки Боржави*.
Кордони маєтностей родини Довгаїв
У 1463 р. за наказом короля державна комісія провела черговий опис, обмір та затвердження кордонів маєтностей родини Довгаїв, зокрема села Заднього і Довгого. Того ж року Амбруш Довгай отримує від короля ще й остаточне офіційне підтвердження на володіння селом Кушниця і Керецькі, які він отримав в замін того, щоб віддати села Шаркадь (нині Горбок) та Макарово (нині Макарьово) у власність Мукачівського замку.
Та незабаром войовничий Амбруш Довгай знову показав, що для нього закони не існують. Невідомо, яка була причина конфлікту, але в результаті якого він утопив у Тисі одного із своїх родичів Сарвасої Ґергеша (Szarvaszói Gerhes). Судовий документ свідчить, що у 1465 році за скоєний злочин Амбруш втрачає у короля Матяша довіру і той своїм указом відібрав у нього велику кількість худоби, а земельні володіння та всі населені пункти, що знаходилися у Боржавській долині, перейшли у власність Сіладі Ержебет – матері короля. Спроби повернути землі силою, закінчилися невдачею.
Як розгорталися надалі події достеменно невідомо. Але деякі історики пишуть, що за Довгая декілька разів перед королем клопотала сама королева і через деякий час Матяш пробачив Довгаю злочин (убивство).
Цікаво, що вже у 1471 році у власності Довгаїв згадується «castellum Dolha», тобто «укріплення, фортеця Долга». Ця інформація випливає із грамоти від 18 вересня 1471 року і в ній говориться, що рішенням Національних зборів Угорщини, фортеця повинна бути зруйнована протягом 25 днів. Деякі деталі у цю справу додає й історик Тиводар Легоцький, де у своєму дослідженні він пише: «…згідно 29-ї статті укріплення повинно бити зруйновано протягом 25-ти днів, як покарання за невірність…». Наскільки вповні було виконано вирок про знищення фортеці невідомо, можливо навіть, що «руйнацію» провели тільки на папері.
Цікаво, що уже у наступному 1472 році король Матяш врешті-решт скасовує свій попередній указ, і Амбруш та його сини знову отримують у володіння половину села Довге та низку маєтків у долині Боржави.
Не пройшло і декілька років, як Довгаї знову почали насильно розширювати свої володіння, захоплюючи майно інших дворян. Уже у 1476 році справа на володіння селом Довге в черговий раз віддається на розгляд Лелеського судового конвенту.
У 1483 році королівським указом Амбрушу Довгаю списуються (прощаються) за рахунок держави всі податки, як компенсація за матеріальні втрати.
Нова судова справа, заведена у 1485 році у зв’язку із новим незаконним захопленням села Довге, опосередковано свідчить, що родина Довгаїв і надалі, нехтуючи всіма нормами законів, продовжувала розширювати свої володіння у долині річки Боржави.
*Ще наприкінці ХІХ – початку ХХ століття угорський військовий інженер Шош Елемер (Soós Elemér) займався дослідженням, описом фортець і бойових укріплень на території нашого краю. Зокрема він побував у Довгому та обстеживши територію зробив висновок, що кам’яний замок Довгаїв був зведений на невеликому острові, який знаходився на місці злиття річки Боржави та притоки Свинки.
Цю інформацію підтверджують і військові карти ХІХ ст., які показують, що на річці Боржава, у межах села, знаходилося декілька островів. Також за свідченням дослідника Олега Олашина, місце злиття річок Боржави та Свинки місцеві жителі і сьогодні називають «Городища», що свідчить про існування тут оборонних укріплень у давнину.
Джерела літератури: у статті використані матеріали наукових досліджень Мігалі Яноша «Дипломатика Мараморощини у XIV-XV столітті»; Габора Вараді «Марамороські пам’ятки»; Белої Вілмоша «Суспільство і національності Мараморошського комітату від заселення до початку століття; Тиводара Легоцького «Монографія Березького комітату» та наукові розвідки дослідника Олега Олашина).
Довідка: Інформація підготовлена директором Іршавського історико-краєзнавчого музею МЦПО Андрієм Світлинцем для проекту DovheCastrumArt – новий туристичний культурний бренд Закарпаття в рамках програми #КультураПлюс, за фінансової підтримки Українського культурного фонду.