На запрошення соціально-благодійної громадської організації «Український форум» в Єревані депутат Ужгородської міської ради Арсен Мелкумян взяв участь у роботі українсько-вірменської групи «Вирішення проблем біженців з Карабаху» під час кількаденної поїздки до столиці Вірменії. Про ситуацію в країні після одного з найбільших переміщень людей на Південному Кавказі з часів розпаду Радянського Союзу, про ставлення вірмен до військової операції Азербайджану, ролі у ній росії, а також про діяльність Спілки вірмен України розпитали після повернення до Ужгорода.
Штаб Спілки вірмен України з перших днів війни в Україні активно допомагає як ЗСУ, так численним біженцям всередині країни та за кордоном, має чітку позицію щодо подій, які відбуваються, розповідає Арсен Мелкумян. Голова Спілки Вілен Шатворян неодноразово наголошував на нашому ставленні до конфлікту, до країни-агресора, до вірмен, які проживають в Україні. Вірмени, які проживають на території України, а це близько 400 тисяч осіб (цифра до повномасштабного вторгнення) одностайні в засудженні злочинів, які вчинили і продовжують вчиняти росіяни на території України. Біль вірменина не відрізняється від болю українця. Одні й інші постраждали, втратили домівки, змушені були знову відчути гіркий смак долі біженця. Україна – це наша рідна країна, яка дала колись прихисток кожному з нас. Незважаючи на всі труднощі, Спілка робить все, що в її силах, задля перемоги України.
«Росія завжди чиїмись руками проводила отаку «роботу» в усіх спровокованих нею гарячих точках, в тому числі й на Кавказі…»
Ніхто не очікував, що станеться те, що сталося з моїми співвітчизниками на території Нагірного Карабаху. Тому моя поїздка до Єревану з метою їх підтримки, допомоги, ясно, була не плановою. РФ пішла на чергову авантюру, яка коштувала більш ніж стотисячному населенню Карабаху всього, що вони мали, чим дорожили. І мова навіть не про те, що вони виїхали звідти голі-босі. Вони змушені були покинути рідну земля, де жили з діда-прадіда.
Росія завжди чиїмись руками проводила отаку «роботу» в усіх спровокованих нею гарячих точках, в тому числі й на Кавказі. Цього разу руками Азербайджану. Якщо заглибитися в історію, то всі конфлікти на Кавказі відбувалися не без її участі. Зрозуміло, що імперці роблять це задля власного збагачення, посилення власної присутності та власного впливу. Їх не цікавить людський фактор, їх не цікавить, що люди жили там тисячі років. Їх цікавлять виключно їхні імперські амбіції.
«Ми налагоджуємо контакти з вірменами всього світу…»
Коли росія напала на Україну, вірмени України неодноразово застерігали своїх земляків у Вірменії щодо наслідків будь-якої співпраці з росіянами. Тепер, коли на своєму досвіді переконалися, наскільки це правда, наш фронт розширився насправді. Ми налагоджуємо контакти з вірменами всього світу. Підсилюємося, бо й потреби зросли: треба допомагати як в Україні, так у Вірменії. Вирішувати багато інших нагальних завдань.
Зараз допомогу біженцям Вірменія надає переважно власними силами. Люди в стані шоку. Вони зрозуміли, що їх зрадили найпідступнішим способом, хоч і запевняли в протилежному. Вірмени в Карабаху наївно вірили, що християни не можуть так поступити з людьми одної віри. Як вони й досі не розуміють, як можуть росіяни воювати з українцями. Прийшло гірке усвідомлення, що ніякого спільного майбутнього з росією бути не може. Проте якою ціною…
Люди в поганому стані. 280 днів блокади сильно на них позначилися. Росіяни обіцяли їх захистити – заїхали ж на територію Карабаху з мандатом миротворців. У результаті населення опинилися у блокаді, організованій Азербайджаном у змові з тими ж росіянами.
«Саме завдяки одностайності українців нація відновлюється на очах. Сподіваюся, що вірмени теж зуміють це зробити…»
Коли на території України вже точилися жорстокі бої, багато хто з вірмен думав, що це десь далеко, що в них такого бути не може. У них було все добре, спокійно. Свідомо чи несвідомо вони просто закривали очі на небезпеку, яка вже нависла. Точно так було й 100 років тому, аж доки війна не постукала їм у двері. Тільки тоді нація об’єдналася і почала себе захищати. Так зробили тепер українці. Коли на самому початку росіяни хвалилися по телебаченню, що снідають у москві, а обідати будуть в Києві, то поперхнулися конкретно. Саме завдяки одностайності українців нація відновлюється на очах. Сподіваюся, що вірмени теж зуміють це зробити. Бо в іншому разі й далі будуть в ролі мишей, з якими грається вічно голодний кіт.
Всі знають, що вірмени останніми увійшли до складу Радянського Союзу. Так історично склалося, що переважна більшість вірмен живе не у Вірменії, тож вони бачили ситуацію збоку й дуже це не рекомендували. Але сталося, як сталося. Лякати грузинів осетинами, осетинів грузинами, вірмен азербайджанцями, азербайджанців вірменами – звична, роками вироблена практика у росіян. Тепер ми бачимо те саме. Так вони хочуть зберегти свій вплив у регіоні. Якщо втратять вірмен, то втратять і вплив у регіоні.
«…ситуація з Карабахом мобілізувала ту частину діаспори, яка перебуває в країнах ЄС, Америці, Канаді»
Спілка вірмен винесла певний досвід з війни на території України. Тому, створивши Штаб Спілки у Вірменії, може по ділу допомагати людям як організаційно, так і матеріально. Коли це страхіття сталося у Карабаху, уже знали, що і як треба робити. Складають списку, надають допомогу родинам. Допомагає і держава. Потроху почала допомагати Європа, Америка. Більшість біженців налаштовані залишатися у Вірменії, дехто готовий виїхати до європейських країн, в Америку. Про росію навіть чути не хочуть, якщо і мають там родичів.
Як вірменин, який проживає на Закарпатті, я з перших днів війни допомагаю всім, в тому числі й вірменам, які приїжджали сюди з інших регіонів України. Маючи цей досвід, знав і знаю, чим можу бути корисним для моїх земляків з Карабаху. Дії наших спілчан скоординовані давно, Спілка має бачення своєї діяльності як у країні, так поза її межами. Якщо до цього моменту вірмени у світі не мали такої одностайності, то ситуація з Карабахом мобілізувала ту частину діаспори, яка перебуває в країнах ЄС, Америці, Канаді. Робота Спілки фактично вийшла за межі України.
«Ми в стані себе захистити…»
Зараз пріоритетом для кожного вірменина є об’єднання, донесення спільними зусиллями до світу, що спільний ворог – це росія, країна-агресор, яка робить погані справи. Сьогодні Україна, завтра Вірменія, післязавтра Ізраїль, тоді на черзі може бути будь-яка інша країна, до якої матиме діло росія. Сьогодні кожен вірменин на собі відчув, що таке росія і як вона хоче тим чи іншим чином упливати на ситуацію в світі, демонструвати свою вагомість, зазіхаючи при цьому на найцінніше – людське життя. Ми в стані себе захистити.
Розмовляла Вікторія МАГА