Про Ігоря Студеняка згадують колеги, друзі, рідні.
Пішов з життя Стружка, так ми звали його на нашому курсі. Кажуть від ковіду.Ужгородці трималися на курсі своєю компанією і іншим не просто було туди потрапити. Костяк складали якраз інтелектуали, як Ігор Студеняк та бєзпрєдєльщікі, як я.На цьому фото Ігор зліва від мами Жені Панька, я справа від неї. Поруч Руди Стойкович. Зустрів його у списку померлих в “РІО” кілька днів тому. Нема з нашої компанії і Вікія Фабіана.Не питай, за ким дзвонить дзвін…Ігор імпонував своєю збалансованістю та поміркованими поглядами. І студентом і пізніше, коли ми перетиналися час від часу по роботі. Завжди привітний, доброзичливий.Якщо я втратив свою академічність вже через кілька років роботи на телебаченні, то він зберігав її постійно. Не через посаду або місце роботи у виші. Це було його природною рисою. Це було те, що я безмежно цінував і любив у своєму оточенні. Я називаю це – порода.Можу продовжити список “породистих” однокурсників. Жук – Юра Ажнюк, Тереза Могорита, Роман Бакущик, Мирон Хархаліс, Таня Попик, Сергій Корженівський, Вася Макара. Список не повний.Абсолютно не схожі один на одного, ми презентували світу зріз, яким світ буде через 15-20 років. Ігор був одним з найкращих. Не розмінявся, не знизив планку, жив людиною.Мені достатньо було знати, що всі ці однокурсники десь поруч з тобою. Живуть у твоєму місті. Навіть, якщо рідко зустрічався з ними. Це, як розкручений добре гіроскоп. Ти його б’єш, а він тримає напрямок. Пам’ять.Так і пам’ять чистих відносин студентського життя допомагала тримати чистий курс у житті дорослому.Царство тобі небесне, Ігорю Петровичу! Кажуть, фізики ближче інших до Бога. Вічний спокій твоїй душі.
Донецький національний університет імені Василя Cтуса
Відійшов у вічність проректор з наукової роботи Ужгородського національного університету, професор, доктор фізико-математичних наук, Заслужений працівник науки і техніки України Ігор Студеняк. Ігор Петрович присвятив усе своє життя служінню рідній Alma Mater, розвитку науки, вихованню інтелектуальної еліти нації. Ігор Студеняк – відомий вчений в області фізики твердого тіла, досвідчений педагог, мудрий керівник, прогресивний управлінець та справжній патріот рідного краю. Впродовж багатьох років він досліджував оптичні властивості напівпровідників, фероїків та суперіонних провідників із різними типами фазових переходів. Його роботи опубліковано у провідних вітчизняних та зарубіжних наукових фахових журналах, а також оприлюднено на багатьох авторитетних міжнародних та всеукраїнських наукових конференціях. Ігор Петрович був автором та співавтором понад 180 наукових праць та навчальних посібників. Колектив Донецького національного університету імені Василя Стуса висловлює глибокі співчуття родині Ігоря Студеняка. У годину важкої скорботи розділяємо з вами тугу невимовної втрати… Світла пам’ять…
На жаль, пішов із життя мій друг та колега, проректор з наукової роботи Ужгородського національного університету, професор, доктор фізико-математичних наук, заслужений працівник науки і техніки України Ігор Петрович Студеняк. Ігор Студеняк – відомий спеціаліст в області фізики твердого тіла, вів активну наукову роботу по вивченню оптичних властивостей напівпровідників, фероїків та суперіонних провідників з різними типами фазових переходів. Його роботи опубліковано у провідних вітчизняних та зарубіжних наукових фахових журналах, а також оприлюднено на багатьох авторитетних міжнародних та всеукраїнських наукових конференціях.Ігор Петрович є автором та співавтором понад 180 наукових праць та навчальних посібників. Світла пам‘ять! Будемо пам‘ятати шляхетну, мудру людину, вченого з Великої букви!
R.I.P., Ігор Петрович Студеняк
Не можу повірити…Обдарований науковець, щира людина, мій вуйко. Ви багато допомогли мені, не пам’ятаю чи встигла щиро подякувати. Спочивайте з миром
Сьогодні відійшов в позасвіти Студеняк Ігор Петрович. Близький родич і товариш, відомий науковець, християнин і просто порядна людина.Скільки було разом прожито, спільні поїздки, зустрічі, Хрестини, докторська в Києві…Невимовний жаль жити далі без тебе дружині, дітям, сестрі, родичам і друзям. Світлим спомином ти назавжди залишишся в наших серцях.Вічна память і блаженний спочин.
Юрій Ажнюк, Закарпаття онлайн.Блоги.
Місяць тому ми зустрілися на одній з вулиць Ужгорода. Він був веселий і життєрадісний, говорили про майбутнє. Два і пів тижня тому він у відповідь на дзвінок відписав мені: “Юрко! Я зараз у ковідному відділенні під крапельницями і кисневими концентраторами. Тому не дуже можу спілкуватися. Все добре”. Потім – тільки короткі листи від Вікторії, його дружини, сповнені надії і тривоги. А сьогодні вранці – два страшні короткі слова у месенджері від Володимира Смоланки: “Ігор помер…”
Ігор Студеняк. Для когось – професор, доктор наук, проректор. Для мене – давній і близький друг, якого добре знали і мої батьки, і мої діти. Ми познайомились 1 вересня 1967 року. Не кожну дату знайомства навіть з близькими друзями людина фіксує так точно. Але це був мій перший день у першому класі у першій школі. Туди мене привели батьки, вони ж мали забрати мене після уроків. Оскільки уроки закінчилися раніше, ніж очікувалось, Ігор запропонував, що відведе мене додому. Так почалася дружба. Однокласники у школі, однокурсники в університеті, потім – колеги. Але головне – друзі.
Зараз пам’ять вихоплює з минулого якісь розрізнені епізоди. Як грали в юності у футбол, баскетбол і настільний теніс. Як приємно мені було бачити його прізвище на таблиці рекордсменів школи з легкої атлетики (стрибки в довжину). Як разом готувалися до екзаменів. Як намагались допомагати один одному під час навчання в університеті й в аспірантурі. Як знаходили в науковій роботі не тільки спільні інтереси, а й спільних друзів на довгі роки. Як багато допомагав Ігор своїм аспірантам. Як виростали й стали дорослими наші діти. Як Ігор пишався новим сучасним обладнанням для досліджень, яке університетові вдалося придбати і запустити у новоствореному центрі колективного користування. Як обговорювали російську агресію і коронавірус. Як планували спільну наукову доповідь на листопад, не знаючи, що разом її так і не зробимо.
У нас із Ігорем багато спільних друзів. В Ужгороді, в області, в Києві, за кордоном. Втрата друга стала трагедією для всіх. І для колективу університету, для колег, аспірантів, студентів, випускників. Та найбільшим болем стало це для його дружини Вікторії, для дітей Олесі й Віктора, для онуків, для родини, яку він щиро любив і проблемами якої глибоко переймався.
Чомусь засів у пам’яті ще один епізод. Коли в лабораторії на вулиці Капітульній святкували Ігореве 40-річчя, Іван Соколюк (його вже теж, на жаль, немає) сказав: “Сорок років – це коли перед тобою відкриваються всі двері…”. Якось непомітно збігло понад двадцять років. Ігор, здавалося б, такий самий життєрадісний і енергійний, як і тоді. І хто б міг припустити, що раптом, за якісь три тижні, усі ті двері закриються назавжди.