Продовжуємо серію публікацій з проекту DovheCastrumArt – новий туристичний культурний бренд Закарпаття в рамках програми #КультураПлюс, за фінансової підтримки Українського культурного фонду.
Королівська грамота на право володіння Станіслава та його братів Івана, Петра, Георгія і Богдана з Довгого селами у долині Боржави, дозволила родині піднятися із стану кенезів до стану нямешів*.
Цікава грамота від 5 лютого 1404 року, видана королем Сигизмундом у Кошицях. Цією грамотою король дарує Станіславу, Івану, Георгію та Богдану de Hozywmezew (із Довгого Поля – прим. авт.)… частину володінь їхнього дядька Олександра …і Степана…, які… повстали проти короля…, тоді як Станіслав і його брати у бандеріумі (військовому загоні – прим. авт.) князя Федора залишилися вірними королю. Саме починаючи з 1404 року, ціла родина починає писатися по назві осередку їхніх володінь села Довгого – «де Долго» (з Довгого), тобто Довгаями (Долгої).
Посилення впливу братів Довгаї
Ставши власниками навколишніх територій, брати Довгаї поступово посилюють свій вплив і починають насильно відбирати частини майна, які належали іншим дворянам. Ці дії призводили до чисельних скарг і судових розслідувань. Зокрема, документ від 20 лютого 1410 року, складений на загальних зборах дворян Березького комітату у місті Лампертсас (сучасне Берегово – прим. авт.), говорить:
«… доводимо до вашого відома, що на наших загальних зборах дворян комітату Берег, … [прибула] дворянка, яку звуть Маргарита з Довгого, яку колись залишив без допомоги Стефан, що його називають «воєвода» з Довгого. Вона [дворянка] попередньо мала половину володінь, про що було публічно заявлено, була якимось чином позбавлена своїх прав із сторони Станіслава, Богдана і Георгія із того ж села Довге… і це було уже восьмий раз за рік, коли вони самовільно приєднали до своїх володінь майно, прибутки і господарський інвентар, а потім і частину самих володінь, що знаходилися у селах Довге та Заднє… Порушники не мають права … самовільно подвоювати розміри своїх володінь, або приєднувати до них будь-яку частину у тому ж селі Довгому за винятком смерті власника, але це має бути зроблено лише на законній основі і закріплено відповідними постановами…».
І хоча судова ухвала заборонила Довгаям привласнювати чуже майно, але остаточно це питання так і не вирішилося.
Повернення володінь синам Яноша Довгая у 1410 році
Ще один документ датований 27 червня 1410 року, коли король Сигизмунд на прохання березького ішпана князя Федора (Корятовича – прим. авт.) знову віддає у володіння села Довге і Шаркадь (нині с.Горбок) синам Яноша Довгая, які забули підтвердити дарчу грамоту на володіння і в силу цього все їхнє майно автоматично повернулося у власність короля.
У 1411 році родина Довгаїв отримує від короля Сигизмунда (Жигмонда) документ на право володіння цілої низки сіл: Розавлю (в Румунії), Шайов, Сурдок, Петрову, Мордіні, Оросфалу (пізніше Феделешивці, тепер с. Крите, Мукачівського р-ну), Руську Поляну і Когню. Після цього загальна кількість земель (маєтностей) перевищила 200 тисяч угрів (угор, або гольд = 0,432 га.
Існує ще і кадастральний гольд, який дорівнює 0.576 га. – прим. авт.). Наступного 1412 року до своїх володінь вони приєднали село Макарово (теп. Макарьово), Іршаву, Карасло (теп. Гребля), Комлуш (теп. Хмільник) та інші. Цікаво, що велику роль у цих розширеннях територій відіграло насильство Довгаїв над іншими нямешами. Один із дослідників Мараморощини пише: «У XV столітті Довгаї всіх перевищили у насильствах, вміючи збройно і самовправно захоплювати маєтки інших нямешів. Не було ні одного десятиліття в XV столітті, коли б вони не зробили якогось насильства…».
- *нямеші (немеші) – дрібні дворяни, шляхта в Угорському королівстві. Цей прошарок дворян особливо був характерним для Марамороша. Виникнення стану нямешів пов’язують із волоською колонізацією, волоським правом вільного переходу і поселення, які за службу королю отримували титул нямешів. З часом цей стан перетворився на своєрідний прошарок вільного селянства.
Довідка: у статті використані матеріали наукових досліджень Мігалі Яноша «Дипломатика Мараморощини у XIV-XV столітті»; Габора Вараді «Марамороські пам’ятки»; Белої Вілмоша «Суспільство і національності Мараморошського комітату від заселення до початку століття; Василя Гаджеги «Князь Федор Корятович и Мараморош», Йосип Кобаль «Федір Корятович у світлі нових джерел» та Вікіпедії).
Андрій Світлинець
(Далі буде…)