У період розпаду СPСP і тотальної бідності закарпатцям великою мірою пощастило, адже жили біля кордонів. І був щонайменше один спосіб не те, що прогодувати сім’ю, а ще й заробити на машину та житло. Зараз він називається словом контрабанда, але в ті часи контрабандистами закарпатці себе не називали.

Mukachevo.net зібрало спогади закарпатців, які в той час буквально жили з поїздок через кордон, бо це було їх основним заробітком. Займалися цим «бізнесом» практично всі – від школярів, чиїм хобі з юного віку було вміло заховати блоки сигарет по батьківській машині, до пенсіонерів. На кордоні не заробляв хіба лінивий.

Починаючи з 1989-го наші почали везли у Польщу, Словаччину і Угорщину різну радянську техніку, яка була дефіцитом за кордоном. Особливо дрелі, водонасоси, а також настінні і стельові світильники, ліхтарики, радіоприймачі, вентилятори. Назад везли магнітофони «Інтернаціонал», і відеомагнітофони, а рідше – сателітарні антени, які тут коштували 800 доларів і це було великою розкішшю їх мати. В Ужгороді це все продавали на стадіоні Авангард – найбільшому ринку області.

На початку 90-х почались поїздки до Югославії. Туди було вигідно везти рублі і міняти на їхні динари, і за них купувати покривала шерстяні, шоколад, солодощі, одяг. Продавали їх також на ужгородському Авангарді.

З того ж 1990-ого року почалась Польща, туди везли закарпатський коньяк, горілку «Столичну» і «Московську», а назад – магнітофони, відеомагнітофони і солодощі. А на Словаччину і Угорщину везли сигарети і горілку. Щоб провезти більше горілки, ніж дозволено, платили митникам.

Володимир, 59 років

– Бували історії, що так навантажили машину пляшками горілки, що коли її митник похитав – вона булькала. А словак при цьому приказував «ийзуш марьо!» і машину таки пропускав. Доходило до того, що кожен мав «свого» словацького чи угорського митника, їхали чітко на його зміну. Дехто так спрацьовувався з цими митниками, що починали дружити сім’ями.

Сигарети возили автобусами і машинами, а також везли на собі. Бувало по 5-10 блоків сигарет везли на собі, утрамбовуючи їх капроновими панчохами. На той час за одну «ходку» можна було заробити до 100 доларів. Для порівняння, у ті роки 2000 доларів коштувала квартира. Для перетину нашим митникам платили 5 доларів, а словацьким 10-20 доларів.

Найпопулярнішими цигарками, які везли, були Marlboro, НВ, Pall Mall, Rothmans, Dunhill, Camel. До прикладу, блок Marlboro коштував 6-7 доларів, а продавали його за 8,50 доларів. В середньому заробіток на блоці в 1992-гому був 1,70-1,80 дол, а пізніше заробіток поступово падав і дійшов до 1 долара на блоці і тоді вже стало не вигідно везти.

Ольга, 61 рік

– Особисто я перевозила тільки малі партії “цигаретликів”. Проте знаю людей, які пакували повні машини з сигаретами, по 300-400 блоків, тому були популярні автомобілі «ауді 100», куди влазило навіть 500 блоків. Цікаво, що як таких штрафів, якщо ловили із контрабандою, тоді практично не було. Максимум, що могли зробити, це забрати сигарети чи горілку».

У прикордонних словацьких селах, наприклад Собранці, Сніна, Гуменне були будинки, де словаки приймали у наших сигарети – розвантажували машини, запаковували назад у блоки і здавали, за що отримували гроші. А словаки везли їх далі – переважно в Німеччину. Така ж схема була в Угорщині.

Пізніше, коли сигарети «прикрили», возили маргарин просто тонами. Під кордон приїжджала фура, розвантажували її на 20 легкових машин, причому запаковували їх «під зав’язку» і туди брали по 4 людини, які ледь влазились поміж тим маргарином. Одній такій людині платили по 10-20 доларів за ходку.

Лариса, 51 рік

– Деколи, з великих підприємств, які мали свої невеличкі автопарки, виділявся автобус, а то і два, щоб у вихідний день (субота чи неділя) повезти працівників в Угорщину на базар. А якщо ні, то їхали рейсовим автобусом до Чопа, а там на електричці до Ніредьгази. Тоді я була худенька (біля 45 кілограмів) і могла намотати на себе кілька простирадл, одягали по кільканадцять трусів (на свою білизну звичайно), майок теж одягали хто скільки міг. Худі були в більш вигідному становищі, могли більше одягнути на себе та намотати. Зверху одягали якусь вільну одежу і вуаля – готові до подорожі. Головне, щоб на самому переході з тебе не почало нічого сипатись та випадати.

Подорож була не для слабонервних. Давка в електричці була така, що очі на лоба лізли. Але ми стійко добиралися до нашої мети – на базар. Приїхавши, ми викладали свій товар, який так важко везли, просто на землю, застелену якоюсь клейонкою (її до речі також треба було везти з собою). І тут починались торги. Хочу сказати, що сусіди угорці завжди були раді нашому товару, тому довго на базарах ми не стояли, продавали все швиденько. Кажуть, потім вже було трохи складніше, але в 1989 році майже все йшло на “ура”.

Після успішної торгівлі ми йшли по магазинах, щоб купити додому делікатеси. В основному це були кольорові лікери (з намальованими дівчатами), паприга в тюбиках, ну хто що купував. Для мене було шоком, коли зайшовши в звичайний їхній (угорський) АВС я побачила цілу величезну вітрину з дитячим харчуванням. У нас на той час були тільки “Малиш” і “Малютка” і то не завжди. І ось ми щасливі нарешті поверталися додому. Знову довжелезні черги на кордоні, давка в транспорті, але ми щасливі, бо мали товар, який потім гордо викладали на стіл, коли хтось приходив в гості і казали: “Їздила м в Мадярщину, то мало щось купила”.

Тамара, 57 років

– У 90-их роботи не було від слова “взагалі”. А той хто її мав – не отримував зарплату місяцями. На заводі не звільняли до останнього. Мій перший досвід “купи-продай” розпочався з поїздки в Москву за цигарками. Це був десь 1992 рік, ящик здали десь у Мукачеві. Везли у поїзді. Хоча якщо добре розібратись ми вийшли тільки трохи в плюс. Це було швидше із серії “треба щось робити”.

Активно торгувати почала у 1994-му. Спочатку мала стерегти товар, щоб нічого не вкрали. Було соромно заробляти такою діяльністю, бо роками у СPСP торгівля засуджувалась. Існував стереотип, що усі продавці дурять і займатись цим ганебно. За товаром моя мама їздила в Турцію, Угорщину і Чернівці. Знання угорської мови допомогло. Починали із всього – труси, косметика, кросівки. А потім вже перекваліфікувались на жіночі речі куплені в Угорщині. Торгували під мостом, трохи на стадіоні, їздили по санаторіях. Багато сучасних підприємців у місті виросло саме з цих маленьких базарів.

Також час від часу їздили у Словаччину. Основний товар – горілка. Про безперешкодний перетин кордону домовлявся водій автобуса. Бо якщо “не договорене” та автобус просто не їде. Горілка “Мукачівська” йшла і у Польщі. Схема стандартна – у нас купляємо дешево, там продаємо оптом дорожче.

Що я добре засвоїла – у будь якій справі із перевезенням товарів – головне хороша сумка. Не “коцкаста”! Одного разу саме з нею ми платили штраф російській митниці.

Пірошка, 50 років

– 90-ті запам’яталися талонами на їжу замість зарплатні. Тому обрали “спекулянство” у сусідній Угорщині. Це були різні товари. Возили все. Від панчіх, до електро-шашличниць радянського часу. Тут воно коштувало дешево, там трохи дорожче. Так і виживали.

Угорці купляли майже все. В основному дуже добре йшла горілка “Столична” та радіоприймачі. Трохи згодом відкрили для себе Югославію та Польщу. Туди звозили також різний товар. Але все завершилося перевезенням цигарок. Навіть пам’ятаю, як вже були наглими й запаковували старенький “первак” доверху.

Кілька разів навіть “ловили”, але тоді можна було легко домовитися із митниками з Угорщини.

Ми переконані, що практично у кожній закарпатській сім’ї старше покоління має свої історії та спогади з тих часів. Пишіть їх в коментарі, та діліться курйозними випадками.

ДЖЕРЕЛО

Залишити відповідь