Історія Едіти Балог – доволі типова, але від цього дуже страшна. Все своє життя вона провела в державних інтернатних закладах майже без змоги вирватися з системи. Проблема у тому, що цілком нормальній, адекватній людині «поставили» діагноз – олігофренія. І, щоб довести свою дієздатність, жінці довелося шукати розголосу і допомоги журналістів.
Едіті Балог 39 років і все життя вона провела в державних закладах. Жінка розповідає «Грошам», що батьки залишили її, тому що не мали, за що утримувати. Спершу це був дитбудинок. Потім – спецінтернат. Потім – Мукачівський психоневрологічний диспансер. Хоча людина, яка тестувала Едіту, запевняє «Гроші», що жінка – цілком нормальна, адекватна людина. «Я робила їй тест, і у неї психолого-емоційна сфера, пристосовуваність – високий бал. Майже 300 процентів. У неї – один з найвищих рівнів», – розповіла нам спеціаліст.
Едіта Балог розповідає, яким чином опинилася в психдиспансері / фото «Гроші»
У жінки друга група інвалідності. Діагноз – олігофренія. Вона недієздатна, тобто, не може приймати рішення без опікуна. І приречена довічно жити за парканом, серед психічно хворих людей.
Це все їй подарувала українська система виховання сиріт. Це коли тобою ніхто не займається, суспільство ставить на тобі клеймо – божевільний, і запроторює у психоневрологічний диспансер на все життя.
Едіта каже, коли її перевели в психдиспансер, де живуть психічно хворі люди, вона думала, що сама перетвориться на божевільну: «Там була одна дівчина, вона мене у всьому підтримувала. Ми молилися у вільній палаті. Іноді я молилася, щоб Бог не дав мені помішатися. І Бог дав мені, що я до сьогодні здорова».
Вона написала агенту «Грошей» у Фейсбук ще перед Новим роком. Розповіла, що хоче отримати дієздатність. І просила допомоги.
«Дуже мрію вийти з цього інтернату і жити, як нормальні люди. Заробляти на себе», – розповіла Едіта Балог вже при зустрічі, й додала, що не боїться самостійності. На питання, чи може в отриманні дієздатності допомогти директор інтернату, чуємо: «Ні. Йому вигідно – чим більше підопічних, тим більше грошей».
«Гроші» закінчують інтерв’ю та везуть Едіту назад до інтернату. Але перед тим – маленька зупинка в місті, хочемо пригостити її кавою. Жінка радіє життю, вдихаючи повітря свободи.
Едіта, окрилена надією про те, що зможе довести державі свою дієздатність / фото «Гроші»
Але тут, прямо на вулиці, її впізнає працівник інтернату. Едіта знічується. Каже, що боїться співробітників закладу, бо вони «небезпечні люди»: «Можуть поколоти, або відправити в Берегове, або в інший інтернат».
Поколоти – це вкотити важку дозу психотропної речовини. А в Берегове знаходиться психіатрична лікарня.
«Гроші» підвозять Едіту до Мукачівського психоневрологічного інтернату. Й одразу набираємо директора Тараса Іполітова, аби попросити про інтерв’ю. Але чуємо: «Мене немає на місці. Я поїхав на нараду».
Тим часом ми трохи хвилюємося за Едіту, щоб їй нічого поганого не зробили. А підстави хвилюватися є: коли жінка виглядає до нас у щілину воріт інтернату, чиясь рука її закриває…
На території психоневрологічного інтернату Едіта зовсім інша – не усміхається / фото «Гроші»
Вже у готелі «Гроші» отримують телефонний дзвінок – це телефонує Едіта. Телефонує, щоб ми почули, що з нею відбувається. У слухавці – гамір, крики, звуки боротьби… Потім звук обривається.
Увечері телефон Едіти мовчить. «Гроші» їдуть в Мукачівську поліцію: «Ми вчора спілкувалися з Едітою Балог. Після цього в неї забрали телефон. Ми хочемо з нею поспілкуватися і переконатися, що з нею все нормально».
Пишемо заяву і за десять хвилин, разом з офіцером поліції, ми вже у психдиспансері. А далі на нас чекає справжній треш.
В Мукачівському психдиспансері справжній треш журналістам демонструє… його директор Тарас Іполітов / фото «Гроші»
На прохання поліцейської поспілкуватися, чуємо від директора Тараса Іполітова: «Запиши прізвище тієї мєнтовки», і далі: «Хто ви такі, щоб ставити питання у моєму закладі?». Агента «Грошей» директор диспансеру називає провокатором, лізе битися, поліцейський його тримає…
«Ми зможемо з Едітою поспілкуватися?», – ставимо питання.
«Аферистів-журналістів щоб я у своєму закладі не бачив. На вихід!», – чуємо у відповідь.
Поліцейський нас виводить. За півгодини виходить і голова опергрупи. І на питання, чи зможемо ми поспілкуватися з Едітою, чуємо: «Звертайтеся до прес-служби».
Отакої. Щодо жінки, зустрічі з якою вимагають «Гроші», вчинили насильство – це ясно з її дзвінка, директор закладу сам лізе битися, але Едіту показувати не хоче.
Агент «Грошей» телефонує правозахисниці з Одеси Тетяні Макаровій. Про неї Едіта згадувала у нашій розмові. І вже за годину вона знаходить телефон голови Закарпатської обласної ради Олексій Петрова. Описуємо йому ситуацію і… Дуже скоро чиновник наказує повернути Едіті телефон та забезпечити зустріч з нами. Вже ніч. І «Гроші» знову в Мукачівському психоневрологічному диспансері. Директор наче забув, що п’ять годин тому ліз до нас битися: «Якщо бажаєте, каву? Сік?».
Приводять Едіту. Телефон їй вже віддали. Від нашої зустрічі з жінкою минула лише доба, але перед нами, замість усміхненої дівчини, похмура, налякана людина. Говорити вона не хоче. Ми включаємо їй запис її ж дзвінка, на якому чутно крики жінки та звуки боротьби: «Що це було?». Едіта слухає і плаче.
«Чому ти кричала?», – питаємо.
«На мене там напали багато чоловіків», – відповідає вона.
«А чому вони напали на тебе?» – «Телефон забирали».
«Гроші» дізнаються, що психотропні ліки їх не кололи, а наміри отримати дієздатність жінка не змінила.
Тетяна Макарова – людина, яка витягнула з психоневрологічних інтернатів по всій країні понад два десятки осіб, обіцяла організувати для Едіти в Одесі медичну комісію, щоб повернути їй дієздатність. Але поки не втрутились журналісти, на поїздку в Одесу начебто не було грошей. Тепер же директор запевняє, що гроші є, Едіту відпустять в супроводі санітарки. А звідки гроші? Виявляється, вони – відкладені самою жінкою.
Після втручання у ситуацію голови Закарпатської обласної ради Олексія Петрова поведінка директора психдиспансеру зазнає кардинальних змін / фото «Гроші»
Саме так: держава поставила на цій людині клеймо недієздатної, а щоб зняти його, вона, віддаючи інтернату три чверті своєї пенсії, ще й повинна накопити 2 тисячі гривень, аби доїхати до комісії.
У будь-якому разі, у квітні Едіта чекає виклику з Одеси на судово-психологічну експертизу. Адже дієздатність – перший крок до свободи та можливості вирішувати власну долю. І ми дуже хочемо їй в цьому допомогти. Тож чекаємо на гарні новини.
Олександр Іваницький УНІАН