Великоберезнянський район – не найбільш популярний куточок туристичного Закарпаття. Тут і пива крафтового не варять, і термальних ванн немає. Електрички в цю сторону ходять, за висловом місцевих, наче з фільму про війну – іржаві і обдерті. Але терплячого мандрівника чекає нагорода: зелені в серпанку гірські масиви, дерев’яний зруб на вершині Яворника – і його загадковий господар, що вважалися в тутешніх місцях хранителем гори і покровителем туристів.
Янко Деревляний влаштувався на горі в 70-х рр. Тоді він звався Іван Щур і був запрошений працювати художником-оформлювачем на турбазу. Її заснували в 30-х рр. за чехів (в 1919-1939 роках Закарпаття входило до складу Чехословаччини), і Явірник унікальний тим, що на горі всі ці роки залишався будиночок з господарем, який приймає туристів. З 1974 року Янко там фактично єдиний розпорядник і охоронець. Збудував два дерев’яні будиночки і майже закінчив третій, налагодив побут в притулку для любителів походів. У дерев’яних теремків надійні вікна і двері – уявити важко, скільки зусиль займає доставка габаритних речей по крутій гірській дорозі. Але зате подорожні, заблукавши на горі з полониною, в лісах Великоберезнянщини, можуть розраховувати тут на хліб-сіль, трав’яний чай на вогнищі і суху постіль.
Деяких заблукалих Янко Деревляний шукає і виводить з лісу, як професійний рятувальник.
“Пачками таких привожу, – каже. – Іноді травмованих доводиться тягти”.
За весь час на різних людей надивився. Одні слабо розуміють, що таке гірський притулок, і цікавляться, чи є в будиночках Янко електрику і телевізор. Інші просять прийняти і підводять: не є. І Іван Іванович дарма чекає їх на горі, хоча міг би спуститися додому, до дружини. Хтось сходить на Явірник раз в житті, а Янко – по кілька разів на тиждень. Роботи і на Явірнику, і в селі у нього вистачає. І так – все життя, без відпусток і лікарняних. Деревляним Щур став, коли в пошуку хорошого дерева для своїх скульптур блукав по лісах. Робота з деревом, ліси Яворника і гості створили образ життя закарпатця.
У будинку художника: фейси і колекція капелюхів
Про дереві, камені і красі Янко Деревляний знає все. Як поведуть себе матеріали в різних погодних і температурно-вологих умовах, як захистити будівлі від вітрів, як консервувати унікальну будівництво, і з якого дерева виходять кращі скульптури. Дуже хвалить деревину старих самшитов і граби. Показує тонко вирізану кухонну дошку-блюдо і свою колекцію холодної зброї. На поясі у Янко – чохол, з нього він спритним рухом дістає ніж. Хоча взагалі-то не ніж, а майже кинджал – ніби й кухонний, але з ним і на ведмедя йти не страшно. У кімнатці господаря – ціле зібрання саморобних ножів, які зроблені на століття. І сокир, у кожного з яких своє призначення в тутешніх місцях.
“Це мої друзі. Ось цей зі мною 40 років вже ходить, – показує Янко. – Справжня зброя для самооборони. Вогнестрілів я ніколи не носив”.
Поруч – інший, для повсякденних робіт, і закарпатське “мачете” для рубки чагарників.
“У нас кажуть – сокиру або фейса. Ця – лісова, з хльостким ударом. А та – дерево тесати. І все робочі”, – розповідає Янко.
У нього зберігся інструмент, якому близько 200 років!
“Іноді запитують, чому сокиру тупий. Відповідаю: щоб болючіше було, коли рублю”, – жартує Янко.
На стіні, під столиком, – батарея пляшок. У барі художника – все що завгодно, від датської горілки до мартіні. Але головне – лісові наливки і настойки з дивовижними інгредієнтами. Янко дає чарочку для дегустації і хитро мружиться:
“Ну як, вгадали, з чого?”.
Чесно – ні, не вгадала. На стіні – галерея малюнків, виконаних олівцем і вугіллям. Ведмежа шкура – пам’ять про те, як ходили в загін на кабана з братом. Під стелею – віники сушених гілок малини, на зимовий чай. А десь в затишному містечку – колекція капелюхів: Янко Деревляний, бренд Яворника, без них неможливий. На всіх фото він в своєму образі – не те лісовик, не те гість з Середньовіччя.
Янко – хранитель колекції чудових наливок і настоянок
“У мене їх штук 30. Це не розвага, а необхідність, – пояснює господар притулку. – Всякі є – і кепка чеського поліцейського, і наполеонівська треуголка”.
Він змінює головний убір втретє за день. Кузнецький фартухів, шкіряних поясів і інших аксесуарів, створених самим майстром, теж вистачає. Всі разом – то, заради чого сотні людей щороку просяться до нього в гості, щоб доторкнутися до лісової казці.
Подорожніх Янко приймає в вогнище. Це неймовірної конструкції зруб з багаттям в центрі, який топиться по-чорному: дим виходить крізь отвори в даху, вони ж допомагають полегшити тиск вітру на вершині гори. А вітру тут такі бувають, що не тільки дах – все будова може запросто полетіти, каже Янко. Взимку снігу – майже в людський зріст! А поки тепло, його вогнище – казкове місце. На товстої перекладині бовтаються два чайника і казан. Господар на хвилину віддаляється в ліс і повертається з пучком різнотрав’я і гілок чорниці, малини, які кидає в чайник разом зі стиглими ягодами. Бутерброди зі свіжим смальцем, солоним кропом і терпкий чай з кислинкою – то, за чим збираються десятки людей у його вогника. Для них тут комфорт – кілька пеньків і товсті лавки зі столом, а в дровітні ніколи не переводяться дрова. Більш колоритного місця, ніж вогнище Янка Деревляного із старовинною посудом на полицях, дерев’яними ночвах під склепінням і статуеткою – Ейфелевою вежею на стовпі, що доповнює панораму гір, у всьому Закарпатті не знайти.
Будиночок з вогнищем, що вражає уяву туриста, – не перший проект Янко. Таких авторських будинків вже з десяток по горах варто.
“Бувало, брав оплачений проект і викидав, створював своє, – зізнається господар. – Камінь – це моя хвороба, мій наркотик”.
Так виходить, що гірський притулок – його рідний дім: влітку постійно навідується, щоб сусіди-роми не подумали, що садиба без нагляду, і не пустували. Взимку теж пильнувати. Снігу випадає по 2,5 метра.
“Якби конструкція ненадійна була, давно б розвалилася: по 4-6 тонн снігу на дах тисне”, – розповідає художник.
І лежить він тут до травня. Тут ще стара чеська гірськолижна траса колись функціонувала, і підйомник був до війни. А на місці “апартаментів” Янко – дерев’яна хата для чеських туристів.
Гора з усіма зручностями
Колишній чеський туристичний притулок поблизу садиби Янко не пустує. Кілька років тому запущене будівлю викупили і почали реконструкцію. За словами Деревляного, засновника цієї бази в 1949-му “культурно попросили” з його дітища без будь-якої компенсації, потім все розграбували. Пару років тому дерев’яну частину будиночка знищила пожежа (жителі Яворника вважають – невипадковий). Але на старій міцної кам’яної основі добудували сучасна будівля, яких в тутешніх місцях і не бачили. У селі подейкують: близько 200 тис. Євро в будівництво вклали – тут сонячні батареї, стоки з багаторівневою очищенням, подача джерельної води … Завідує реконструкцією глава Громадської організації “Карпатські стежки” Олександр Бурсанов, сусід і приятель Деревляного. Взаємовиручка – то, без чого на горі не прожити. Відносини з сусідами Янко називає тонкої дипломатією: вони його транспортом іноді виручають, він їх – водою і консультаціями. Тут і стежки з підсвічуванням, і банкетний зал-альтанка з місцем для ночівлі на горищі, і місце для “піонерського” багаття, піч-тандир під відкритим небом, пасіка. І навіть скульптури: дерев’яний солдат “Швейк”, видали вітає перехожих, бронзовий “маленький турист” на перилах, якому вже натерли ніс до блиску “на удачу” і копія Янко в металі роботи автора трьох десятків ужгородських міні-скульптур Михайла Колодко.
“Він був вражений історією людини, який ось вже 40 років ходить на Явірник та доглядає за ним, – пояснює Олександр Бурсанов. – Колодко говорив: ця скульптура як жодна інша з його робіт прив’язана до місця й наповнена змістом”.
На підході до притулку – дерев’яний хрест-розп’яття роботи самого Деревляного. Хрест був витесаний багато років назад і чекав своєї долі.
“Його задумав ще мій покійний брат, теж художник”, – розповідає Янко.
І зітхає: неправильно встановили дерево на камінь. Від перепаду температур розкришиться основа.
Відбудована база знаходиться на одному з найдовших туристичних маршрутів, що проходять через Явірник. “Закарпатський туристичний шлях” – це 398 км по красот Закарпаття. Туристичні притулки для втомлених подорожніх раніше були нормою і традицію треба підтримувати, впевнений Бурсанов. Його “стежки” займаються упорядкуванням маршрутів – стежать за відмітками-покажчиками на деревах, станом стежок і інформаційними табличками. У минулому році організація опікала велопробіг по схилах Яворника. А база-притулок – окрема тема:
“Ми ще не відкрилися, а нею вже цікавилися чехи, словаки, – говорить Бурсанов. – Через пару днів очікуємо відразу 50 туристів”.
За його словами, гірські притулки – не готель: у них свій гість, особливий, який розуміється в напівдиких красу і безлюддя.
“Краса Яворника в тому, що він поки не затоптаний масовим туристом, як Говерла. У нього своя чарівність”, – говорить Олександр.
З вершини, та й зі схилу, де будиночки Деревляного, відкривається чудова панорама на словацькі Високі Татри і Польські Татри. Ліси ще порівняно недоторкані масовими вирубками, а галявини на вершині потопають в кущах малини і чорниці.
У володіннях Деревляного
Янко по крутій глиняно-кам’яної дорозі не ходить.
“Ось на такій дорозі-сипучку сусід на квадроциклі і перекинувся, ногу травмував”, – говорить.
У нього свої стежки. Причому, за словами Бурсанова, він їх навмисно заплутав – щоб цікавіше було. Туристи-початківці підкорюють Явірник за кілька годин, а Янко за півтора вже у себе вдома.
Не можна побувати у нього в гостях і не зробити обхід володінь за компанію. Художник насамперед веде до джерела, який на його пам’яті жодного разу не пересихав. Хоча і треба закрити пробкою трубку і почекати, поки в колодязі не збереться хоча б кубометр води.
“А нижче, в природних ваннах, дикі кабани зазвичай купаються”, – показує болітця-купальні Янко.
Трохи ближче до його будиночків колись паслося хазяйське стадо поросят – ще сліди загородки і “електронного пастуха” залишилися. Неподалік – секретна галявина чорниці. За будь-якої стежці Янко не просто йде, він працює. Те гілочку з куща зломить – мовляв, якраз на таких зазвичай сидять кліщі і полюють на дурних туристів в шортах (натякає на мене). Те деревинку з шляху зіштовхне – невдало ступиш, поїдеш, і бац – розтягнення як мінімум. Плетучую ожину зриває, щоб під ногами не плуталася, сміття помічає. Перила уздовж стежки над крутими обривами – теж його робота.
Паралельно він і екскурсію проводити встигає. Ось – сосна Дугласа, а там канадський ясен – ніби ти не в лісі, а в дендропарку. На його стежках – свої пам’ятки: арка з молодого деревця, чомусь зігнувся акуратною витонченої дугою. Просіка на схилі – дерева негода звалила, обрушилися смугою, як картковий будиночок.
“Це дерево щастя, – раптово зупиняється Янко. – За цю гілку треба обов’язково рукою потриматися”.
Поки я нервово виглядаю в кущах гадюк, він спокійно ступає в зарості. Каже, за все життя їх майже не зустрічав – гадюки тому трапляються, хто їх боїться.
“Жив у мене вже Вася. Приходять туристи – він голову з трави підніме, огляне і відповзає, – згадує страж Яворника. – Потім убив його дурень якийсь”.
Янко веде нас по 3,5-кілометровій стежці до місця, яке таксисти називають “каплиця”. Тут закінчуються його володіння, в люди з фейс художник не ходить. Чинно прощається – і, закинувши сокиру на плечі, йде назад в ліс. Сьогодні йому ще гостей приймати.
“Янко вже давно головна визначна пам’ятка Яворника, – каже Бурсанов. – Ми хочемо його притулок в туристичний маршрут внести”.
Три види візитерів: Явірник і “пройдисвіти”
Янко за 40 років всяких людей надивився, і ділить туристів на три категорії. “Хребти” – ті, хто є до нього за домовленістю, по дзвінку. Від них завжди багато мороки, їм вічно щось треба – то шампури, то казанки. Те каменів завдадуть, вогнище перероблять – і все без дозволу.
“Коли запитують, яка в мене професія, кажу – виконавець бажань”, – жартує господар притулку.
Іноді приїжджають “олігархи”.
“Ці завітали, наїлися, напилися, мене по плечу поплескали і пішли, – описує Деревляний. – Тому що кинути в скарбничку пару гривень їм не з руки, а більше – шкода”.
Найбільше користі від “пройдисвітів” – йшли повз, завалили бандою, провели пару годин – і далі в путь. Янко налаштований філософськи і намагається реагувати на примхи гостей спокійно.
“Не можна економити на здоров’ї і на людях: відвернуться від тебе”, – промовляє.
Вся обстановка створює в будиночках Янко дивовижну атмосферу, навіть ауру. Господар хитро усміхається і каже, що чимало дітей з’явилося на світ після ночівлі батьків в його апартаментах.
“Багато ось так сиділи у мого багаття, поночевалі – а потім оголошують про швидке весілля, – розповідає він. – 22 пари вже Явірник одружив”.
Більш того: в окрузі росте столітній бук, яке прозвали деревом родючості. Янко каже, старі люди розповідали, що бук цей володіє силою дітонародження. Він назвав його Йожефом в честь знайомого спортсмена і хорошого сім’янина, і водить до дерева туристів.
“Особливо Йожеф популярний у німецьких груп. Обіймають його навперебій”, – розповідає Янко.
Бук, незважаючи на вік, фонтанує життєвої силою і нищить енергетикою, живить обіймають. Місцеві називають букові гаї на ім’я Алоїса златник – чеського ботаніка, який проводив тут досліди в 30-х роках.
Тетяна Негода, “Сьогодні“