Легендарна «Шипка»: НЛО, гроші Росії, чорні скриньки, ядерні ракети

Поблизу Мукачева знаходиться об’єкт, який в майбутньому може стати не менш популярним, ніж замок Паланок, куди в 2019 році приїхали 245 тисяч туристів.

У лісі на 103 гектарах була розташована колишня військова частина з позивним “Шипка”.

1056-й окремий радіотехнічний вузол раннього попередження. За цими казенними словами, колючим дротом і густим листям ховалася секретна база з радіолокаційною станцією 5Н86 “Дніпро”.

РЛС заступила на бойове чергування в 1979 році. Цілодобово і безперервно протягом 30 років вона контролювала космічний простір над усією Західною Європою, Середземним морем і Північною Африкою.

Головним її завданням було виявити балістичні ядерні ракети противника: визначити точку старту, траєкторію і точку падіння.

У такому режимі мукачівська РЛС працювала до 2009 року. Причому у співпраці з РФ, передаючи секретні дані в командні пункти Коломни і Солнєчногорська.

Фактично РЛС в Мукачеві і ще один подібний об’єкт в Севастополі знаходилися в оперативному підпорядкуванні у російських військових. За це Кремль платив, за різними даними, від 800 до 1,5 мільйонів доларів щорічно.

Сьогодні тут знаходиться Західний центр радіотехнічного спостереження (ЗЦРН). Він входить до мережі Національного центру управління та випробувань космічних засобів (НЦУВКЗ).

Утримання РЛС потребує, мінімум, 10 мільйонів гривень щорічно. Її серце –  комп’ютери 60-70-х років минулого століття. Вони займають сотні квадратних метрів, для їх роботи потрібні великі обсяги електроенергії. І резервуари з водою, яка рятує техніку від перегріву.

Для безперервного чергування РЛС витрачають більше тисячі “кубів” води на місяць.

Об’єкт і досі режимний, з високим ступенем секретності. Потрапити сюди непросто навіть журналістам. Потрібно отримувати дозволи в Києві, погоджувати план зйомок.

У 2020 році центр частково відкрили для невеликих груп туристів.

“Українська правда” детально показує, як влаштована РЛС 5Н86 “Дніпро” на Закарпатті.

“Не болтай!”

Мерехтіння люмінесцентних ламп, відлуння голосів і кроків у напівтемряві коридорів. Замальовані масляною фарбою стіни, запах старих меблів із ДСП – все це схоже на науково-дослідний інститут 70-80-х минулого століття.За класифікацією НАТО РЛС 5Н86 “Дніпро” називають “Hen House” – “Курник”ВСІ ФОТО: ЕЛЬДАР САРАХМАН

У кабінеті Миколи Жураківського, головної тут людини, на стіні карта зоряного неба, надрукована в 60-х. Над нею – оленячі роги. Поруч – радіоприймач “Маяк”.До радіолокаційної станції проклали дорогу в лісі довжиною більше кілометра

Між двома стягами – українським і військової частини № 30767 – раритетний глобус з вже неіснуючою плямою, що займала колись одну шосту суші.

– Головний артефакт у нас – ось цей, – показує він, сміючись, на стіну в приймальні, де висить пропагандистський плакат із закликом: “Не болтай!”.

62-річний Жураківський – полковник у відставці. Колеги звертаються до нього: “Командир”.У колишній військовій частині залишилося багато предметів з минулого

Сьогодні він очолює Західний центр радіотехнічного спостереження, який ще кілька років тому був засекреченим військовим об’єктом.

– Я не тихо говорю? – хвилюється він. – Тихо, так?

– Нічого, – заспокоює його оператор УП. – Це щось професійне? Ви ж мали бути непомітними?

– Мабуть, професійне, – погоджується начальник центру.

У Миколи Жураківського перша, найвища форма допуску до секретних документів особливого призначення. Йому заборонений виїзд в РФ, окупований Крим і ОРДЛО.Офіцери (Микола Жураківський зліва) тепер працюють на науку і мирний космос

У частинах протиракетної і протикосмічної оборони випадкових людей не було.

Таких фахівців, як Жураківський, готували в Житомирському військовому училищі. І в Пушкінському, під колишнім Ленінградом.

Ще на етапі вступу, коли він був абітурієнтом, Микола мав третю форму доступу до держтаємниць.Режим секретності зберігається на базі досі, але деякі зали і техніку вже показують туристам

Вісім років відслужив на РЛС в Усольє-Сибірському Іркутської області (РФ), а на Закарпаття потрапив у 1990-му.

Надувні МіГ-29 і міф про ядерний реактор

Військова частина з’явилася в 1974 році.

Все, що потрібно для стеження за балістичними ракетами, побудували за чотири роки. РЛС почала сканувати небо в лютому 1979-го.До нашого часу збереглося кілька таких РЛС на території колишнього радянського Союзу

У кращі часи тут служили 175 офіцерів. Було шість рот, сім підрозділів і одна частина КДБ.

Об’єкт обслуговували близько 1 000 осіб. Сьогодні – в десять разів менше.Корпуси Західного центру радіотехнічного спостереження потребують ремонту

Для сімей офіцерів і прапорщиків побудували військове містечко на 1300 жителів. Зараз в ньому залишилося сім п’ятиповерхівок, церква, магазини, школа, дитячий садок.На території бази час ніби зупинився. Тут є готові декорації для зйомок фільмів про 70-80-і

На окремій території розмістили роти, штаб, клуб, лазню, їдальню.У коридорах Західного центру радіотехнічного спостереження тихо і безлюдно

Мешканці Мукачева могли тільки здогадуватися, що саме відбувалося в містечку біля села Шенборн. Тих, хто знаходився там, називали “космонавтами”.

– Раніше був цілком таємний об’єкт, – розповідає Микола Жураківський. – Легенда прикриття була така – у нас тут рембаза ВПС.

Деякий час були надувні макети МіГ-29. Уявіть, працівники тягали їх з одного місця на інше! Імітували діяльність, щоб заплутати ймовірного ворога. Зараз це трохи наївно та смішно звучить.

Об’єкт досі генерує чутки серед місцевих. Найпоширеніший – про ядерний реактор, який нібито тут захований.На базі РЛС кілька рівнів охорони, але іноді здається, що сьогодні закритість об’єкта – данина минулому і прояв ностальгії

Розмови про шкідливі передавачі, радіаційні випромінювання почали ширитися з 1986 року, після вибуху на Чорнобильській АЕС.

– Хтось скаржився, що діти народжуються хворі в Мукачеві. Літні люди говорили, що нібито через нас голова у них болить, – говорить начальник Західного центру радіотехнічного спостереження.

На базу навідувалися різні комісії, але ядерний реактор так і не знайшли.Велике панно з пластиліну, покритого лаком, зображує колишні військові можливості України

Сьогодні РЛС працює здебільшого в режимі “вимкнено”, але готова включитися в будь-який момент.

Для запуску потрібно спецдозвіл з Києва, близько 40 тисяч гривень на добу на електроенергію і воду. І приблизно три доби, щоб апаратура почала працювати на повну.

Для охолодження радянської обчислювальної техніки в кінці 70-х в п’яти кілометрах звідси пробурили п’ять свердловин. І зробили два резервуари по 500 “кубів” кожен.

У великому цеху знаходиться охолоджуюча техніка, яка виглядає надто застарілою, але вона все ще працює

Підстраховувала РЛС резервна система з двох “дизелів” з підводних човнів.

– Якщо зникало електропостачання, вони автоматично вмикалися. 

Якщо станція не працювала хоча б 2-3 секунди, були дуже великі неприємності для командира частини та начальника штаба, – ділиться Жураківський, та веде в святая святих РЛС.PROMO CONTENT

Пульт управління

Якщо дивитися на РЛС 5Н86 “Дніпро” згори, вона нагадує американський стелс-бомбардувальник B2. Або зігнутий в дугу лук, готовий ось-ось відправити смертоносну стрілу. РЛС в Мукачеві зібрали і запустили менше, ніж за за чотири роки

Але ті, хто служив тут, не могли заподіяти шкоди.

Розвідки провідних країн світу знали розташування РЛС. У разі ядерної війни, такі об’єкти потрапляли під удар одними з перших.Більшість персоналу РЛС вже на пенсії. Тут пройшло все їхнє життя

Місія персоналу станції була благородною, але по суті фатальною: встигнути попередити штаб про пуск балістичних ракет супротивника, які вражали ціль протягом 15-20 хвилин.Микола Жураківський каже, що 40-річну РЛС в Мукачево закривати не можна. Її  потрібно модернізувати

Коли знаходишся біля РЛС 5Н86 “Дніпро” на землі, геометрію об’єкта і його масштаби зрозуміти складно.Усередині цих миршавих будівель знаходиться унікальна апаратура, яка б здивувала Білла Гейтса або Ілона Маска

Вліво і вправо розходяться покриті шифером павільйони, в яких заховані антени. 250 метрів в довжину і 11 у висоту кожна.

Один антенний павільйон, СРЛС №1, спрямований на Південний Захід. Інший, СРЛС №2, – на Захід.Микола Жураковський каже, що база з РЛС – безцінна, незважаючи на її зношеність

По центру їх з’єднує велика двоповерхова будівля, яку називають “Спеціальне технічна споруда №1”. Всередині знаходиться те, що вражає найбільше.

– Це – пункт управління РЛС, – заводить в задушливе приміщення Микола Жураківський.

Апаратура 60-70-х років розробки, з різнокольоровими клавішами і опуклими моніторами, схожа на велику стару іграшку. Але, як не дивно, працює й через півстоліття.З першого погляду апаратура РЛС викликає посмішку у сучасної людини, але під час екскурсії з’являється повага до інженерів минулого

Вона здатна визначити об’єкти на відстані кількох тисяч кілометрів, контролювати ближній і середній космос.

Ціль фіксують за 9-10 секунд з моменту її входу в зону огляду мукачівської РЛС.

Дані з’являються на табло.

Як кажуть в центрі, РЛС могла засікти об’єкт в небі розміром з тенісний м’яч

– Є декілька типів цілі, – розповідають фахівці. – Перша, яка була найважливішою для нас, – балістична ракета. Друга – штучний супутник Землі. 

Всього дев’ять типів, серед яких – невідомий.

– Ви засікали НЛО? – запитують журналісти УП у начальника центру.

– Так, звичайно, фіксували – відповідає він. – Практично при кожному включенні такі цілі виявляли. Декілька разів на добу. 

Але це об’єкти, які прибрані з каталогів. Це може бути якийсь супутник-розвідник, який та чи інша держава не афішує.

Апаратуру виробляли в різних містах СРСР. Значну частину – в Дніпропетровську, Києві та Харкові

– У літаючі тарілки вірите?

– Ні. Вважаю, що космічний простір досить непогано вивчили на відстані від 100 кілометрів до 40 000 та більше.

Думаю, те, що писали та показували ЗМІ, – фейкові вкиди.

– Знаєте, в мене ще, мабуть, виховання таке, – продовжує Жураківський. – Батько був справжнім комуністом та атеїстом. 

Я припускаю існування позаземного життя. Але це точно не зелені чоловічки з великими головами й очима.

Боєголовки китайців і бомбардування Югославії

Бойове чергування протягом доби несли 27 осіб.

На відпочинок і сон – всього чотири години.Ігор Ніколайчук – один з небагатьох, хто знає всі нутрощі РЛС як свої п’ять пальців

Щоб впоратися з таким обладнанням, потрібні були один-два роки практики після навчання. Зараз підтримувати його в робочому стані може дуже вузьке коло фахівців.У центрі кажуть, що при належному фінансуванні РЛС працюватиме ще, як мінімум, 50 років

Служба на РЛС була важкою і фізично і психологічно. Помилка могла коштувати надто дорого.

– Бували випадки, коли китайці, без попередження запускали свої випробувальні балістичні ракеті вздовж кордону СРСР. На наших РЛС згідно алгоритму з’являвся сигнал “Тип 1” – попередження про ракетно-ядерний напад.

Треба було провести експрес-аналіз та передати інформацію на командні пункти – головний та запасний, – ділиться Микола Жураківський.Звичайній людині заплутатися в кнопках і датчиках пульта управління простіше простого

За свою тиху й невидиму роботу деякі офіцери отримували бойові ордени та медалі.

– Бували позаштатні ситуації, – розповідає він. – Наприклад, коли незалежна вже Україна запустила супутник “Січ-2”, через помилку ступінь ракетоносія відключилася на 2-3 секунди раніше. 

Апарат загубився, вийшов на незаплановану орбіту. Але ми його знайшли, а орбіту підкорегували.У багатьох приміщеннях тьмяне світло – тут економлять електроенергію

На мукачівській РЛС згадують кінець 90-х, коли країни НАТО почали операцію “Союзна сила” в Югославії.

– Десь за кілька годин до того, як почалися бомбардування, ми вже мали дані, що американські літаки почали ставити перешкоди засобам ППО Югославії. 

Ми доповіли в Київ, в тому числі, начальнику розвідки військ ППО, що бомбардувальник США летять на Югославію. Спочатку нам сказали: “Хлопці, вам, мабуть, щось наснилося страшне!”, – згадує Жураківський.

На мукачівської РЛС все збереглося в первозданному вигляді. Тут навіть працює електропроводка 1974-го року

– Але потім, коли наша інформація підтвердилася, начальник розвідки отримав велику подяку від керівництва ППО, – додає він.

Такі розповіді, які лунають біля вимкненої апаратури, створеної 50-60-х років тому, схожі на казку. Але найдивовижніше ще попереду.

– Чи можна цю техніку назвати комп’ютером? – уточнюють репортери УП, стоячи в залі з пультом управління.

 – Ні, – полковник у відставці. – Це – не комп’ютер. Це, можно сказати, – “мишка”. Пульт. 

А комп’ютер я зараз вам покажу.

Сьогодні Жураківський і його колеги із захопленням спостерігають за успіхами Ілона Маска. І з сумною заздрістю теж.

– Нам потрібно якнайшвидше замінити елементну базу і запустити станцію, щоб вона працювала з більш високими показниками. З меншими затратами електроенергії. 

Тоді з нами захочуть працювати Європейське космічне агентство, поляки, індуси, азербайджанці, інші країни, – запевняють в Західному центрі радіотехнічного спостереження.

Але чи почують в Києві цей заклик? Який йде з колишньої секретної бази, де звикли говорити тихо і менше світитися.

Євген Руденко, Назарій Мазилюк, Ельдар Сарахман, УП