Іноземні студенти – поширювачі інфекцій, дівчата, які з ними спілкуються, – … (матюк)

Блоговий матеріал Ксенії Шокіної для порталу Медіацентр УжНУ.

«Понапривозили зі своїх Індій болячки, ще й наших дівчат позаражують!»… Читаю коментарі під публікаціями про інфікування іноземними студентами-медиками дифтерією – і волосся стає дибки. Нетерпимість вагомої частини ужгородців до всього, що не вписується у їхні звичні рамки (за расовими ознаками, належністю до сексуальних меншин, віросповіданням тощо), мене не надто дивує, хоча й обурює. Але це дике ставлення потрібно викорінювати.

Нашим «толерантним» людям неважливі жодні аргументи: ані про те, що хвороба не є екзотичною і заразитися іноземці могли від закарпатців; ані про те, що чимало українців так само живе та навчається за кордоном, ані про те, що чимало з нас, «нормальних» людей, так само часто їздить за кордон, де контактує з потенційними носіями хвороб. Бо, скажімо, відпочинок у Єгипті та й, зрештою, в індійському Гоа стає дедалі популярнішим серед закарпатців.

Окей, якби це була якась локальна хвороба – малярія, жовта лихоманка чи ще якась екзотична біда. Але ж дифтерія – не екзотична хвороба! До спалаху інфекції в Ужгороді, в Україні вже зафіксували кілька випадків цього захворювання, а медики попереджали про ймовірність епідемії. Колективного імунітету в українців нема, бо вони нехтують щепленнями. Однак не відхилятимусь від теми.

У коментарях іноземних студентів відверто поливають брудом, ображають їхню гідність, у крайньому разі називають смердючими, такими, що смітять довкола і все руйнують. А тепер подивіться на себе: кинути недопалок під ноги – нормально, залишити стакан від напою на лавиці – нормально, встелити сміттям ліс – нормально, їхати з перегаром у маршрутці – нормально, смердіти потом – нормально, справляти природну потребу у ліфті – теж чомусь нормально! Ну як чомусь? Нормально, бо ти маєш білу шкіру і взагалі перебуваєш у своїй країні. Якщо шкіра іншого кольору, то все перераховане вже не нормально і до тебе прикута увага. Подвійні стандарти, панове. Це ненормально у будь-якому разі.

Пригадайте, коли вбили двох іноземних студентів УжНУ. Це сталося через гроші. Ви й не уявляєте собі, які емоції вирували серед студентів, коли вони мали зустріч із ректором, котрий намагався їм пояснити, що вбивство сталося не через расову дискримінацію. Це був страх, нерозуміння, розпач і лють, здавалося, що повітря закипає. А тепер Ужгород демонструє що? Не підливайте масла у вогонь.

Ну а поливати брудом дівчат, які зустрічаються або й просто спілкуються з приїжджими студентами, бо вони «ведуться на гроші багатеньких іноземців, так ніби не було нормальних пацанів у нас» – це просто вершина інтелектуальності. Шановні, подивіться знову на себе. Адже в українців роками чомусь закладається думка про те, що жінка має бути янголом у людській подобі: доглянутою, хазяйновитою і мовчазною, а ти можеш бути просто Васьою з дірявими шкарпетками і сижкою в зубах, який безперестанку рубається в «танчики» і гигикає – тебе потрібно любити безумовно, особливо якщо п’єш і б’єш. Не всі дівчата обирають гроші, чимало з них обирає повагу до себе, яку іноземці (незалежно, між іншим, від кольору шкіри) проявляють. А коментарі на кшталт згаданих, вважаю, можуть дозволити собі лише ті, хто й сам не без гріха (це я про Васю у дірявих шкарпетках).

Тим часом на підтримку іноземних студентів, які навчаються в УжНУ, розпочався флешмоб #uzhnusupport: студенти, викладачі, адміністрація вишу розміщує на своїх аватарках напис: «Хворобі байдуже, якого кольору твоя шкіра. Будь людиною, а не дикуном».

І якщо в ужгородців почнуть діагностувати дифтерію (звісно, я цього нікому не бажаю), винні у цьому тільки вони. Ми щодня відвідуємо громадські місця: їздимо транспортом, ходимо у кафе та супермаркети, перукарні й відділення пошти. Кожен особисто відповідальний за власне здоров’я і робить або не робить щеплення. Тож чия це проблема? Особисто твоя. Зроби щеплення і гуляй спокійно, вакцин достатньо – крапка.

ДОВІДКОВО: У трьох студентів-індусів дифтерію підтвердили бактеріологічні дослідження, ще 12 ушпиталені – у них лабораторно визначили дифтерійну паличку. Де саме молодь підхопила інфекцію, наразі невідомо, адже ситуація неоднозначна: інкубаційний період дифтерії – 3–10 днів, однак бути її носієм можна до 6 місяців. До того ж, не всі хворі їздили влітку додому. Відповідно захворіли вони в Україні чи на батьківщині – достеменно невідомо. Хвороба передається повітряно-крапельним шляхом та через предмети побуту.

Ксенія Шокіна