Навіть, якби Федір Шандор був на Марсі чи у паралельному Всесвіті, він би піарив Закарпаття і знайшов можливість прокласти туди кілька туристичних маршрутів. Професор УжНУ хоч і зайнятий трохи іншим – записавшись у перший день війни у ТРО, він з побратимами захищає Україну на Сході – не полишає ні туризм, ні промоцію улюбленого Закарпаття. Дзвінком ми застали Федора Шандора, коли він копав окопи, та трохи відволікли на розмову. Віртуально покавували та побували з ним на передовій.
Чи не пошкодував, що пішов на війну?
Жодної секунди чи хвилини. Кожен, хто зробив цей крок, знає, заради чого він це зробив. Заради землі, яка народила його батьків, пращурів, а я повністю закарпатець у 8-му поколінні. І заради своїх дітей та майбутнього.
За майже три місяці війни, що змінилося у твоїх думках, діях?
Я почав жити в іншому вимірі та ситуації, в яких досі не був. Став більш дисциплінований, схуд, звик до розпорядку та субординації. 30 днів ми проходили з побратимами злагодження, притиралися один до одного. Навчився поводитися із зброєю, до цього часу не мав досвіду. Виконую накази, чергую, повністю занурився у військове життя, в якому більшість ТРОшників досі не була.
Які твої щоденні завдання? З чого починається день?
По-перше, о 6 ранку підйом, приведення себе в людський вигляд. Ранкові гігієнічні процедури. Далі роблю собі їсти, о 9 ранку маємо бути на позиціях. Якщо надзвичайний стан, то не спимо. Наприклад, 8-9 травня, найбільше літаки бомбили за ці два дні.
У нас є чітке завдання — маємо охороняти свій відрізок на Ізюмському шляху. Риємо окопи, бліндажі, накриваємо їх, утеплюємо, робимо секрети. Це війна не стрілецької зброї, а IT технологій та артилерії. Маємо свою контрольовану зону. Раз на два дні виходимо на добові зміни: з 20.00 до 20.00 охороняємо ввірену нам точку.
Чи маєш якісь старі звички, які не змінюєш?
Читати книги і впливати на туристичний рух на Закарпатті.
Він є тепер, туристичний рух?
Звичайно! Була нещодавно великодня акція з писанками Енді Ворхола. Готуємо ще кілька: будуть до Дня вишиванки, Бульк-фест, травневий велорайд в Ужгороді. Підготовані кілька об’єктів для презентацій, були екскурсії для переселенців та туристів. Незабаром очікуйте цікавий подарунок від Лавандової гори.
Ще до звичок: читаю лекції. Це робота.
А нові ритуали?
Носити форму. Маємо також «мильно-рильний» день, коли перемо речі, наводимо порядок з формою. Бороду запустив, але це до перемоги. Ще одна нова звичка – носити зброю.
Не страшно носити зброю?
Страшно женитися, а зброю носити – ні.
Що найбільше розчулило за час війни?
Розчулила робота журналістів та ті репортажі, які вони роблять. Але найбільші емоції – це захисники Маріуполя та Бучанські трагедії. Як не можу собі уявити, як ті істоти, які називають себе «человеком», можуть таке творити.
І що найбільше розізлило?
Те, що нема з ким говорити, хотів би до людей звернутися, а нема. А, по-друге, всілякі непотрібні розмови про ТРО. Хтось думав, якщо в ТРО, то залишиться в Закарпатті. Якщо так думав, лишайся вдома біля жони і не паплюж чесне ім’я ЗСУ.
Чи був момент, коли було реально страшно? Що тоді робиш?
Нема такої людини, якій не страшно. Кожен боїться загинути навіть найкрутіші. Страх – це нормально. Пригадую, як вперше почув вибухи, потім навчився, що таке виліт ракети, наші не наші. Розрізняю звуки автомобілів, гелікоптерів, літаків, постріли автоматні чи кулеметна черга. Однозначно страх був. Коли бачиш фосфорні ракети, думаєш: «Оце звіздець!» Здається, що на тебе летить все, ефект такий візуальний, хоча ці ракети можуть бути за 2-3-км.
Чи є підстави вірити, що наша перемога не забариться?
Якщо брати історичний контекст, то це буде швидко. Кілька місяців-півроку – це недовго. Якщо з позиції конкретної людини – це довго. Хотілося б все швидко, бо туризм любить тишу, як і гроші. Але є ще політика, велика держава — великий труп довго гниє. Вони не просто так не підуть. Ми вже з нашими хлопцями домовилися, які ділянки пляжу у цьому році будемо розчищати у Криму. Дискусії ведемо, я переконую, що в Алупці більше сонячних днів, ніж в Ялті. А вони кажуть, що Ялта більш популярна. Закарпатська бригада бере на себе завдання навести порядок у Криму 🙂
Війна однозначно закінчиться лише, коли ми пройдемо по Кримському мосту і встановимо на Тузлі прикордонний наряд. Доти, поки прямий ворог не піде з України, будемо постійно у режимі війни. Війна мусить бути закінчена.
Перемога вже є, от ми пішли в наступ сьогодні, два села відбили.
Прогнози, передбачення.
У мене такий прогноз: 1 вересня треба закінчити війну, бо мені на пари. А один товариш їде в липні в Єгипет, нема часу на вичікування 🙂 Плюс вино зріє, восени треба зібрати виноград і подавити вино.
Що зараз помагає від не дуже оптимістичних думок (якщо такі є)? Що заспокоює?
Допомагає період лекційний, після лекції я заведений. По-друге, команда відділення, в якому я служу, друзі, колеги.
Чи не склав ще нові маршрути? І чи не навчив ще побратимів грати у регбі?
Не навчив, бо немає часу. Тут, до речі, 50% гравців команди американського футболу. Стосовно туристичних маршрутів, невдовзі подивитеся, звичайно, склав. І на Закарпатті будуть нові маршрути.
Чи брав із собою книги на фронт? Якщо так, то які?
Я собі поставив мету у цьому році кожен тиждень читати книжки. Коли у нас є вільний день, після зробленої роботи читаю книжки.Тепер зачитався «Історія Walmart. Зроблено в Америці» Сема Волтона, засновника Волмарта. Перед тим захопився так званими «географічними детективами», які модні у школярів та студентів.
За час війни 6 книг прочитав.
Що смачного готуєте собі? Чи вас годують?
Самі готуємо. Схуд, бо наше харчування – здорова кухня. Гречка, геркулес зранку, кашки, легкі бульйончики з пачок, гречка з тушонкою, рис. Вдома такого якось не їв, жона насмажить рокот-крупмлі, чірке попрікаш, файно було. Тепер все дієтичне і поживне. Сьогодні запарив кашу, додав згущеного молока для енергії. В Ужгороді такого й не їв.
Що з кавільом, маєте?
Кавіля тулько, що мож продавати 🙂 І розчинний, і у зернах, різний.
Як за тисячі кілометрів тобі виглядає Закарпаття, наскільки воно працює на перемогу? Чи всього вистачає зараз?
Будь-куди не приїжджає перша леді США. Вона приїхала у найкрутішу точку України. Півмільйона людей переселилося саме в Закарпатті, багато фірм переїхало сюди. Для мене показник мій товариш Валентин Штефаньо, який сказав, що не встигає працювати. Закарпаття робить свою роботу і воно так само постраждало б, якби у нас було більше стратегічних об’єктів. У нашої області свої завдання.
Всі соцмережі у фото ФФ, національні і закордонні ЗМІ пишуть про тебе. Як ставишся до такої слави? Ще Байден тобі про зустріч не дзвонив?
Байден то хто? Фіглюю. Звонили CNN, News Week, дав інтерв’ю для ТБ Болгарії, Греції Італії, Франції, писали словацькі видання, польські, угорські, чеські. 8 посольств розмістили на сторінках моє фото з лекцією в окопах. Я вважаю це мій позитивний внесок, промоція від мене. Якщо це позитивно вплинуло на людей, моя маленька місія вкладу у війну зроблена.
Чи знаєш ти ще науковців, які служать в ТРО, ЗСУ?
З професорів тільки я один, є доценти, старші викладачі, студентів дуже багато. Навіть тут зі мною.
Чи не почав писати книжку? Так, аби до Миколая вже презентувати можна було.
Книжку не почав, але статтю наукову пишу.
Що з наукових знань ти застосовуєш на фронті?
Психологію і соціологія.
За чим найбільше сумуєш в Ужгороді, на Закарпатті?
За кавою і тортом «Ужгород». За тими позитивними людьми, які мене оточували і давали енергію.
Що перше зробиш після повернення додому?
Побриюся.
Чи витримаєш мільйони кав, які доведеться випити з усіма, коли повернешся?
Однозначно!
І на звершення розмови речення, яке надихає.
Перемога за нами! Вірте в ЗСУ і Слава Україні!
Героям Слава!
Кава на фронті з командиром свого взводу ужгородцем-педагогом Ігорем Беланіним
«Ранкова кава. Перемога» ZAHOLOVOK.COM.UA публікує серію інтерв‘ю з людьми, з якими варто поговорити саме про перемогу. Адже вони до неї причетні, як зрештою, і всі ми.
Ірина Бреза, спеціально для Zaholovok.com.ua
Фото надані героєм інтерв’ю