Павло Лукач – це людина, яка може потримати ваше серце в руках. У прямому сенсі.

Відомий кардохірург проводить складні операції на відкритому серці, допомагає багатьом закарпатцям відчути життя з новими силами. Він очолює кардохірургічне відділення Закарпатського обласного клінічного кардіодиспансера, і це ще одна непроста щоденна робота. Павло Лукач має свої чіткі життєві принципи, симпатичні хобі і хороше почуття гумору 🙂 Чудовий привід дізнатися про все це за кавою!

–  Яке воно – наше серце, наскільки відповідає тим типовим зображенням, до яких ми звикли?

– Серце, звісно, цим зображенням не відповідає. Вони всі схожі, але  у кожної людини маса своїх нюансів. В одного – спортивне, в іншого – запливле жиром. У когось – велике, у когось – маленьке, також це залежить від патології, з якою людина прийшла на операцію.

–  Щось побільшало сердечників останнім часом.

 – Покращилася діагностика. Найімовірніше, деякі пацієнти були раніше. Але з тих, про яких говорять: йшов, упав та й умер. Ми тепер у таких людей можемо діагностувати патологію і розуміти, що це раптова коронарна проблема. Є багато молодих пацієнтів з ревматичними ураженнями, порушеннями ритму, які раніше не фіксувалися і не діагностувалися.  Тепер ми їх бачимо і можемо лікувати.

  Оперуємо достатньо людей у зрілому віці, старших 80-ти років.  Раніше казали: куди мені вже, я йду вмирати. А тепер потихеньку люди хочуть жити і в такому віці повноцінним життям. Кардіохірургія, як і інші хірургії, не стільки про тривалість, скільки про якість життя. Скільки людина проживе, то проживе. Зате повноцінно. Буде сама себе обслуговувати, радіти рідним, подорожуватиме, займатиметься професійною діяльністю.

–  Чи є кому оперувати, лікувати таких хворих? Сучасний тренд: багато лікарів прагне виїхати працювати закордон. І виїжджає.

–  Перша причина виїзду лікарів закордон — фінансова. Є така думка у суспільстві, що всі лікарі добре заробляють. Це, можливо, стосується когось старшого з великим досвідом, напрацьованим реноме. Виїжджає дуже багато молоді, яка живе, по суті, на зарплату. Якщо в Ужгороді молодий спеціаліст отримує 5-6 тис. грн., то у Словаччині зразу 1200-1400 євро. У нашому відділенні ми також втратили фахівців: виїхали лікарі-хірурги, кардіолог, операційна сестра, повиїжджали на інтернатуру у Словаччину молоді лікарі, які працювали на посаді медичних сестер. Бачили там для себе більше можливостей, більше перспектив.

 У мене також є свій досвід роботи у Словаччині. Але я працював як атестований оперуючий хірург на запрошення словацької клініки 10 місяців. Вважаю, що кожен молодий лікар мав би відпрацювати в Європі певний час. Бо це розширює світогляд, змінює тебе. Ти розумієш, як система працює зсередини, які там проблеми. Не все так добре і закордоном. Є питання, які роками хронічно не вирішуються.

–  Які? Бо здається, що хронічні проблеми тільки у нас.

–  Там їх теж достатньо багато. Це велика перевантаженість: 60-70 робочих годин на тиждень –  норма в Кошицькій клініці. Мій колега в Австрії, відомий хірург, має в тиждень 80 годин. Існують також проблеми з фінансуванням, з впровадженням нових технологій. І загальнолюдські відносини. Люди завжди конфліктують, шукають легших шляхів, хочуть, щоб хтось робив їхню роботу. Нічим, крім того, що ти не думаєш, де взяти розхідні матеріали та взяти гроші на проживання, робота в європейських клініках не відрізняється.

"Я б поцікавився у Бога, чому людина повинна страждати? ",- відомий закарпатський кардіохірург розповів яке наше серце, перші операції, зарплати та чому медики тікають за кордон

–  Чи допоміг Вам іноземний досвід у роботі надалі?

–  Будь-який досвід тебе змінює, починаєш спокійніше відноситися до певних проблем. Ти не такий запальний, думаєш, як заспокоїти колег, самого себе, шукати вихід із ситуацій. Впровадження нових технологій неможливо зробити без матеріального забезпечення, обладнання. З іншого боку ти розумієш, що новації не так широко представлені у Європі, особливо у Східній, як вони подаються на конференціях.  

 У Словаччині це була робота, а в інших країнах я перебував на стажуванні. У США 3 місяці, багато разів у Німеччині, в Австрії, у Відні, в Угорщині. У мене хороші відносини з одним з фахівців кардіохірургічної клініки у Відні, який приїжджав і до нас сюди кілька разів, щоб здійснювати мініінвазивні операції.

–   Мушу запитати про Ваш трудовий шлях, все могло б виглядати інакше, якби не…  

–   Після інтернатури працював у хірургії вроджених вад у академіка Василя Васильовича Лазоришинця, клінічній ординатурі. Потім так склалося життя, що довелося повернутися в Мукачево, провів якийсь час і у військовому шпиталі, як загальний хірург. Але зрозумів, що загальна хірургія – це не моє. Практично всі два роки роботи у загальному шпиталі, шукав можливість потрапити у Київський центр серця, який тоді будувався. Мені це вдалося, я відпрацював рік з Борисом Тодуровим. Потім залишився в Інституті Шалімова.

Перша операція на серці була саме там у 2008 році. Не важча, ніж інші. Все залежить від типу операцій, стану пацієнта, запущеності самої хвороби. Кардіохірургія –супервідповідальна. Я не боявся, бо знав, що можу покликати свого вчителя, він у разі чого продовжить. Згодом Василь Лазоришинець, тодішній заступник міністра охорони здоров’я, запропонував мені відкрити кардіохірургію в Ужгороді і я вирішив, чому б і ні.

Коли я приїхав в Ужгород, вже ніхто не міг підтримати, я був сам. Спочатку навіть прості операції приводили до великого емоційного переживання, стресу.

–  А до того у нас такого відділення не було?

–  Ні. Перші операції ми розпочали робити у 2009-у році. До того люди їздили у Київ або у Львів. Не було ендоваскулярної хірургії, не проводилася взагалі коронарографія, люди не знали точно, які мають ураження і чи треба їм операцію. У 2007 році відкрилася ендоваскулярна хірургія, потім – ми. Дуже мало людей отримувати адекватну діагностику і допомогу. Зараз все це отримують в Ужгороді. Є певний відсоток, який їде в Київ. На жаль, ми не забезпечені обладнанням, так як би хотіли, і деяких пацієнтів ми змушені відправляти у столицю. Але абсолютна більшість пацієнтів лікується тут.

–  Якого обладнання не вистачає? Воно особливе, дороговартісне?

–  Не вистачає не тільки обладнання, а й ліжок в інтенсивній терапії, робочих рук, хотілося  б мати більше медичних сестер. Не вистачає апарату штучної нирки, який дозволяв би проводити оперативні втручання у пацієнтів з важкими ураженнями нирок (таких достатньо багато). І об’єми. У нас в інтенсивній терапії всього 5 ліжок, що унеможливлює займатися дуже важкими пацієнтами. Фізично ти не можеш їм виділити окремий сестринський пост.

–  Про гроші зрозуміло, а де брати людей?

–  Дуже багато студентів, які хочуть працювати. На жаль, майже всі кадрові медичні сестри звільнилися через низькі зарплати. Якби не студенти, то кардіохірургія зупинилася б. Є молоді хлопці та дівчата, вони хочуть чомусь навчитися, а після короткого курсу «молодого бійця» можуть працювати. Хоча кадрову медсестру, яку ти навчив і вона працює 10 років, жоден студент не замінить. І це проблема всіх лікувальних закладів області.  

–  На медичному факультеті УжНУ багато студентів-іноземців, чи практикуються у Вашому відділенні вони?

–  У нас було багато іноземних студентів, які приходили на оперативне втручання. Наше відділення відкрите до співпраці з адекватними людьми.  Звісно, не тільки пускаємо таких студентів на операцію, але й активно використовуємо їхні можливості. Дуже допомагає, коли ми всі включно з операційною сестрою розмовляємо на операції англійською мовою. Це дозволяє підтягти рівень практичної англійської. До речі,  чомусь рівень знань тих студентів, які приходили до нас, був вищий, аніж рівень знань українських студентів. Мабуть, через те, що іноземці знають: вдома їм треба буде підтвердити диплом і здати більш серйозний екзамен.

"Я б поцікавився у Бога, чому людина повинна страждати? ",- відомий закарпатський кардіохірург розповів яке наше серце, перші операції, зарплати та чому медики тікають за кордон

–  Ви особисто скількома мовами володієте?

–  Я спілкуюся кількома мовами з різним рівнем. Англійська необхідна для читання, спілкування, лекцій. Німецька – це моє хобі, я завжди хотів розмовляти німецькою. Перед тим, як їхати на тривале стажування, вивчав її.

–  Чи перевіряєте Ви своє серце? Чи прислухаєтеся до нього?

–  Глобально – ні. Було раз чи два.

–  Може хоч здоровий спосіб життя практикуєте?

–  Так, дотримуюся. Останні кілька років, коли переходиш певний вік, то розумієш, потрібно якось тримати себе у формі, надлишкова вага нікому не потрібна. Тому активно займаюся різними видами спорту, ходжу у спортзал. Суттєво скинув вагу. Також займаюся плаванням, останнім часом – спортивними бальними танцями.

–  Танці і хірургія –  це цікаво! Мозок, мабуть, гарно релаксує.

–  Вже півтора роки ходжу у хобі-групу, завжди хотів навчитися трішки танцювати. У шкільні роки, у тодішньому хлопчачому середовищі, ходити на танці було «не комільфо».  Коли ти стаєш дорослим, не залежиш від нічиєї думки, розумієш: треба доганяти те, що не встиг у дитинстві.

–  Ви вже десь виступали?

–  О, ні, я ходжу більше для свого задоволення, не для того, щоб виступати. Це дуже приємно, коли ти можеш вийти і виконати те, що навчився. .

–  На серце танці добре впливають?

–  Це неймовірне кардіо! Під час тренування, швидкого танцю чи віденського вальсу, чи квікстепу ти можеш витратити за годину 600-700 калорій.

–  Який вид спорту найкращий для серцево-судинної системи?

–  Є таке поняття як кардіонавантаження. Всі види спорту, які підходять для тренування серцево-судинною системи, будуть найкращі. Це високоінтестивні навантаження без ваги: біг, плавання, танці, де ти не піднімаєш велику вагу. Але активно працюєш з високою частотою серцевих скорочень.

Я навчився, наприклад, плавати у 40 років. Звісно, я плавав, як я думав. Але правильно це не робив, почав займатися з тренером.  Дуже цікаво, коли починаєш заглиблюватися. Банальний гребок рукою ти можеш рік тренувати, коли займаєшся з професіоналом і постійно є нюанси.

–  Чого ще такого цікавого Ви навчилися у дорослому віці?

–  На лижах навчився після 40-ка, вирішив, що буду кататися. Страху не було, я це робив з відомим хорошим тренером. Ти розумієш, що ця людина навчила не одного, навчить і тебе. Два сезони знадобилося для цього. Я сам не вірив, що таке можливе, поки не спробував. Якщо людина хоче і має можливість, треба спробувати обов’язково. На жаль, у дитинстві я більше читав, переважно науково пізнавальну літературу, вчився, був достатньо відлюдькуватим.

–  Ви точно читаєте, але не замислюєтеся над цим. Пригадайте щось з останнього, яке вразило.

–  Не так давно прочитав автобіографію Стіва Джобса, там була цікавий розділ про його батька, що був столяром і робив шафи. Та історія пояснює, чому продукція Apple така досконала. Коли Стів Джобс був маленьким, батько показав йому, що виготовляти задню стінку шафи треба з не менш якісних дошок, ніж видимі її частини. Це приклад ставлення людини до роботи. Такі підходи використав Стів Джобс у роботі своєї фірми, при розробці продуктів. Коли розроблявся перший комп’ютер, він змусив працівників переробити плату усередині, щоб вона і внутрішньо виглядала гарно. Навіть, якщо ніхто не побачить деталі, ти мусиш зробити їх якісно і естетично. Так формується успішність будь-якого продукту чи роботи.

"Я б поцікавився у Бога, чому людина повинна страждати? ",- відомий закарпатський кардіохірург розповів яке наше серце, перші операції, зарплати та чому медики тікають за кордон

–  Які три речі необхідні Вам для щастя

–   Кохані люди поруч, здоров’я і, щоб ті люди, які для мене важливі, були щасливі самі.

–   Чи робите Ви щось для цього?

–   Я дуже намагаюся. Не знаю, чи виходить у мене це на 100%, але справді над усіма цими трьома пунктами я працюю.

–   Якби ви зустріли Бога, про що б Ви у нього запитали? До речі, з позиції кардіохірурга: ваші пацієнти бачать світло в кінці тунелю?

–   Такого не траплялося. Хоча були пацієнти які стояли на межі життя і смерті, але нічого не розповідали нам. Я б поцікавився, чому людина повинна страждати? Це, мабуть, найбільше запитання, яке мене турбує. Бо немає жодного життя без фізичного чи морального страждання. У більшості релігій кажуть, щоб Бог завдає найбільше страждань тим, кого найбільше любить. Для мене це якось не дуже вкладається у просту звичайну людську логіку.

–   У вас є пояснення, чому так відбувається?

–   Я не впевнений, що він їх любить найбільше. Мені ближча позиція буддистів, які вважають, що ніякого пекла немає, а ми у кожному новому житті перероджуємся і відповідаємо за свої минулі існування, відробляємо свою карму. Власне кажучи, пеклом це і є.  І тому, мабуть, є пояснення, що стільки багато горя і зла на цій землі.

–   Але це тоді якийсь нескінченний процес. Хтось його робить, ми відпрацьовуємо, самі щось вчиняємо. І так по колу, не дуже справедливо.

–   Кажуть, у нього є свій погляд на справедливість.

–   З якими історичними особистостями минулого чи теперішнього часу Ви поспілкувалися б? Є такі персонажі?

–   Якщо це тільки одна розмова, то дуже з багатьма. У свій час я дуже любив історію і більшість часу проводив не на вулиці, а за історичними книжками. Я швидше можу сказати, в яку епоху я би бажав потрапити, — 20-30-ті роки минулого століття. Це не зовсім класична Belle Époque, але для мене це найбільш цікавий міжвоєнний період..

–   А де саме прожили б цю прекрасну епоху?

–   Європа: від Ужгороді і Мукачева, закінчуючи десь Лондоном. Не Америка, в Америці і тепер не дуже гарно, а у 30-ті не було на що подивитися.

"Я б поцікавився у Бога, чому людина повинна страждати? ",- відомий закарпатський кардіохірург розповів яке наше серце, перші операції, зарплати та чому медики тікають за кордон

– Які риси у людей вас найбільше приваблюють і чого ви не терпите в людях?

–   Чим старший стаю, тим більше розумію, що всі люди мають позитивні та негативні риси. Для мене індикатором є ставлення до тварин. Якщо людина добре відноситься до тих, хто не може дати здачі, то вона достойна, щоб з нею спілкуватися і поважати.

–   У вас є вдома тварини?

–   5 собак і 4 коти.

–   5 собак і 4 коти?! Як ви собі даєте з ними раду?

–   Це не тільки я, ще й донька і дружина. Потрохи всі доглядаємо. Тварини непородисті, вони з різних притулків Мукачева та Ужгорода.

–   Якби не в Мукачеві, в якому б місті ви жили?

–   Швидше в Ужгороді, я провів тут дитинство, у мене мама з Ужгорода. Сюди мене відправляли до бабки з дідиком. А якщо йдеться про країну, то це Італія або Португалія. Коли я вперше приїхав у Лісабон, то вийшов у місто і зрозумів, що був тут завжди. Зрозумів, чому наші заробітчани так добре приживаються в Італії чи Потругалії. Це неможливо пояснити, просто така атмосфера, якесь відчуття, коли ти знаєш, що за поворотом, де гарна кав’ярня, до якої години працює крамниця з морепродуктами. 

–   А як би Ви описали Ужгород?

–   Атмосфера, погані дороги і моє життя, робота.

–   Атмосфера в Ужгороді ще залишилася?

–   Її є більше, ніж де інде в Закарпатті. Наприклад, збудовані у 20-30-ті роки минулого століття чеські квартали, це все якось зберіглося. Хоча є дивні архітектурні рішення.

"Я б поцікавився у Бога, чому людина повинна страждати? ",- відомий закарпатський кардіохірург розповів яке наше серце, перші операції, зарплати та чому медики тікають за кордон

–   Чи маєте які вислів, гасло, яким керуєтеся у житті, у ті хвилини, коли треба щось вирішити?

–   Коли особливо важко, то у Конфуція є хороший вислів: дорогу здолає той, хто йде. І багато подібних сентенцій, які кажуть, що потрібно просто брати і робити. І, коли очі бояться, але руки потихенько роблять. У своїй роботі керуюся простим принципом: не маєш досвіду – просто поїдь (так я відкривав кардіохірургію), візьми те, що люди вже зробили. Не намагайся фантазувати, що є якийсь український шлях, візьми все: від фундаменту – до даху, і воно працюватиме.  Не спрацює, якщо ти не взяв систему до кінця. Або ще: якщо із 100 дверей закрити тільки одні, то чи можна казати, що злодій не зайде до будинку. Це нагадує нашу державу, коли ми робимо щось одне, але залишаємо незмінене, нереформоване інше.  

– Вино і кава шкідливі для серця? Це важливе питання саме для закарпатців.

– Головне не продукт, а кількість. Якщо випивати щодня літр вина, то станете алкоголіком, шкідливо не для серця, а для печінки. 10-20 кав – це теж забагато.  Для кожної людини є своя норма. Існує думка, що кава зменшує ризик серцево-судинних захворювань. Але не думаю, що на неї слід опиратися і займатися  каволікуванням.

Людина, як і будь яка жива істота, це комплексна структура. Нема якогось одного продукту, який би був визначальним. Треба бути поміркованим у всьому. Життя повинне бути повноцінним, включаючи іноді вечір з друзями та шкідливою їжею.

– Серце оспіване поетами, народною творчістю, маркетологами і багато ще ким. Знаєте якісь цікаві приказки про цей орган? 🙂

–   Очі не бачать – серце не болить. Хіба цю 🙂 Більше не пригадаю, занадто багато серця у роботі.

Ірина Бреза, спеціально для Zaholovok.com.ua

Цей запис має один коментар

  1. юрій

    В захваті від такої людини яка любить тварин , така людина є високого гатунку і достойний лікар !

Залишити відповідь