Звідки?

З Криму, з міста Євпаторії!

Перший заробіток?

У літній період йшли десь підробляти – щоб були кишенькові гроші. Хтось йшов на човнову станцію, хтось ще кудись, а в мене дядько працював на Комбінаті харчування міста Євпаторія кондитером. Запитав його – чи можна піти на якусь практику, щоб трохи підзаробити. І він покликав мене учнем, – «будеш допомагати». І мене поставили на таку просту, елементарну роботу: сіяти пудру, банки перекладати, викладати згущене молоко – тоді воно ще в котлах варилося; клепали ці алюмінієві лотки – двома літерами, «К» і «П» – Комбінат харчування… Так це починалося, було дуже цікаво, перша моя зарплата, як зараз пам’ятаю – була 32 рублі

Початок бізнесу

«Доля мене вела по різних справах – була і військова служба, і інша державна служба, а далі я пішов уже в бізнес – той, який виходило робити, я починав з охоронного… А потім … я створив першу кав’ярню у місті – в Мукачеві моє «Edusсho», це був 1998 рік. І відразу було ясно, що її треба доповнити солодкими виробами, і я почав їх брати в мукачівських кондитерських – «Вікторія», «Коровай»… Продукція мені не дуже подобалася, і так я вирішив створити свій маленький кондитерський цех. Ми почали скромно, і при цьому – все обов’язково намагалися робити якісно. Це наш основний принцип – якість і відповідність сировини – вони такі, як має бути, без компромісів… Тоді у нас були тістечка «Пташине молоко», сирно-персикові, трубочки, і такі «наполеони». У принципі, це класичний «наполеон», але на Закарпатті ці тістечка «тремеш» називають…» 

НАЙВАЖЧЕ

Найбільшретельним і складним процесом був і залишається підбір персоналу, визнає господар кондитерського дому. Треба знайти людину, якій до душі її спеціальність, потім дати їй багаж знань, щоб вона змогла працювати на конкретному підприємстві, і час попрактикуватися.

“Важливими є йособисті якості кожного, колектив адже у нас жіночий. Умоїх співробітників на робочому місці – приємна музика і заборона на суперечки, – розповідає Бондаренко. Проблем у кожного повно, але я настійно попросив залишати весь негатив за межами цеху : кожна цукерка вбирає їх настрій, енергетику”.

З недавніх пір з’явилася ще одна біда: навчені кадри один за одним втікають закордон, де платять у декілька разів більше.

Історія УСПІХУ В ЦИФРАХ

Ігор Бондаренко сьогодні – власник мережі з 7 кав’ярень у Мукачевому та Ужгороді. Ще в 3 заклади щотижня йдуть солідні партії тортиків-тістечок. Про це він мріяв з 14 років, а зараз йому за 50. У кафе продається близько 80 найменувань солодких делікатесів, з них понад 30 створюються з авторських рецептами. Окремо – шоколадні бутіки з шедеврами шоколатьє. І абсолютно все – вручну. Це занадто багато роботи: є ганаші (шоколадно-вершкові суміші), які готуються по кілька годин поспіль, а деякі вироби віднімають і 2-3 дні. Перше приміщення під кав’ярню обійшлося йому в $ 5000, а перша б/в кремозбивальна машина – в $ 200, кожен виїзд на чемпіонати коштує десятки тисяч гривень, але для роботи необхідний.

На основі матеріалів

http://uzhgorod.in та Сьогодні

Залишити відповідь