Незважаючи на те, що в середньому хворий на COVID-19 одужує впродовж кількох тижнів, деякі люди хворіють місяцями.
Трапляються випадки, коли після того, як тест на коронавірус дає негативний результат, недужі продовжують відчувати на собі наслідки хвороби, такі як проблеми з диханням, втома і навіть депресія.
Журналіст Радіо НВ Богдан Амосов поговорив з українським інфекціоністом Вадимом Арістовим про те, чому у людей виникає так званий «затяжний ковід» і про те, чи можливо його подолати.
«Ця хвороба хоч і респіраторна — її досить легко віднести до типових зимових сезонних хвороб, — однак вона є дуже серйозною, і відповідно, викликає довгострокові зміни в організмі, які не йдуть», — пояснює він.
У захворілого може змінюватися тканина легень, подекуди — незвортно, припускає інфекціоніст.
«Зараз все це, звичайно, вивчається — це хвороба нова, — однак [у пацієнтів з COVID-19] з’являється дуже щільна сполучна тканина, яку видно на КТ та рентгенографії. Навіть вважається, що життєвий об’єм легень після цього буде значно меншим — на 10% чи, можливо, більше», — зауважує Арістов.
— Найчастіший симптом «затяжного ковіду» — це слабкість. Чому?
— Дані автопсії, тобто розтину померлих пацієнтів, [свідчать про те], що вірус [може] знаходитися у мозку, в мозковій тканині. Це ще під питанням, таких доказів недостатньо, однак точно видні зміни в малих судинах мозку, що викликає певні наслідки, рентгенологічні зміни. <…> [Під час одного з] опитувань 350 пацієнтів [дослідники] помітили, що тільки 39% госпіталізованих пацієнтів після виписки змогли повернутися до свого попереднього рівня здоров’я. Серед тих, хто мав середній ступінь тяжкості і не госпіталізувався, 65% повернулися до попереднього рівня здоров’я, решта продовжували мати слабкість (35% серед людей з середньою тяжкістю [захворювання], і 53% з тих, хто був госпіталізований із тяжким ступенем COVID-19). Тобто потрібно розуміти, що відбувся дуже серйозний струс організму, його перебудова, і це може бути надовго.
— Наскільки довго це може тривати?
— Як надовго, ми можемо судити, наприклад, із попередніх епідемій і досліджень подібних станів, оскільки при тяжкому ковіді розвивається ARDS, чи гострий респіраторний дистрес-синдром. [Вчені] робили дослідження серед тих, хто одужав після нього 2011 року, і за п’ять років серед досліджуваних ніхто повністю не відновився. Був 6-хвилинний тест, під час якого вони мали пройти дистанцію, і вони проходили лише третину дистанції, порівняно зі здоровими людьми.
Всі [ці люди] мали м’язову слабкість, щонайменше рік вони мали fatigue, тобто нервову слабкість, бажання полежати; випадки депресії чи, навпаки, тривожних розладів — хоча б один епізод протягом всіх п’яти років. І важливо, що третина з тих, хто взяв участь у дослідженні, взагалі більше ніколи не повернулася до роботи за цей п’ятирічний період.
— Тобто COVID-19 ще не було, а синдром був? Що його викликало тоді?
— Різні інфекції. Крім того, бувають ще різні неінфекційні стани, які теж викликають ГРДС. Однак при COVID-19 ця гіпоксія, метаболічні, токсичні зміни в організмі, коли буває гостре, критичне захворювання, дуже суттєві. <…> Наприклад, в Гонконзі було дослідження, що після епідемії SARS, яка була викликана подібним коронавірусом (просто він охопив меншу кількість населення), у 40% [видужалих] була [загальна] хронічна втома, 27% мали симптом міалгічний енцефаломієліт.
— Як у таких випадках лікуватися?
— Йдеться про дійсно серйозні неврологічні та психічні зміни. І нам потрібно, звичайно, готувати до цього державні системи з реабілітації, психологічної і психіатричної підтримки. Тому що йдеться фактично про війну, яка в даному випадку охопила не конкретні регіони, а всю країну. І відповідно, люди матимуть потребу в реабілітації і фізичній, і психічній.
Як реабілітуватися? Це взагалі окрема спеціальність. Щодо психічних розладів, депресій — працювати з психіатром, а далі — з клінічним психологом. Якщо ми говоримо про психіатрію, неврологію, то будуть призначатися відповідні ліки.
Оскільки [вірус вражає] легені [та] серце, то [необхідна і] спортивна реабілітація, фізична, лікувальна фізкультура, певні вправи і, можливо, підтримка ліками. Звичайно, реабілітація — це довго, негарантовано і дорого. На жаль, у нас перестали приділяти цьому значної уваги, тож цю [реабілітаційну] службу потрібно відроджувати. Про це часто говорили [у контексті] реабілітації від ПТСР для наших ветеранів війни. Зараз, на жаль, цього потребуватимуть значно більше людей. Тому, справді, в державі потрібно відроджувати цілі системи.