Станом на 18 липня в Україні підтверджено понад 58 тисяч випадків зараження коронавірусом. Чи не найгірша ситуація склалася на Закарпатті: область посідає третє місце серед регіонів як за кількістю інфікованих (загалом 4 318, з них 1 546 одужали й 148 – померли), так і за кількістю хворих на 100 тисяч населення. При цьому, за даними Міністерства охорони здоров’я, саме на Закарпатті – найвища у країні завантаженість лікарняних ліжок, призначених для пацієнтів із підтвердженим COVID-19: понад 83%.
Лікар-терапевт Ярослав Глагола вже три місяці працює у “ковідному” відділенні Ужгородської центральної міської клінічної лікарні. Медика попросили перейти туди з приймального відділення, де працював після повернення з Лівії: п’ять років він був лікарем (за контрактом) у місті Себха.
– Три місяці тому мене попросили перейти в “ковідне” відділення, поки колегам потрібен був час подолати психологічний бар’єр, – розповідає пан Ярослав. – Людям було страшно заразити когось із рідних.
Передзвонили і спитали: “Ти підеш?” Я не роздумував. Був до цього готовий.
В Ужгороді інфекційна лікарня одразу захлинулася потоком хворих. Тому розгорнуто чотири відділення. В Обласній лікарні є 50 ліжок. У Центрі легеневих хвороб, колишньому тубдиспансері, зараз розгортають додаткові, бо великий потік пацієнтів. В Ужгородській міській клінічній лікарні на базі терапевтичного і відділення судинної неврології також приймають хворих на COVID. Наша лікарня приймає хворих з Ужгорода, Ужгородського району, Перечинського району і Великоберезнянського. Втім, якщо є потреба, привозять пацієнтів з усього регіону.
– Тобто всі відділення забиті?
– Так. У терапевтичному відділенні планувалося залишити 30 ліжок, а також три реанімаційні палати ще на шість. Але за останні три тижні ситуація дуже погіршилася. Тому вже другий тиждень працюємо двома відділеннями.
У відділенні судинної неврології, де раніше лікували інсульти, порушення мозкового кровообігу, зараз також розгорнули місця для інфікованих.
“При «ковідній» пневмонії апарати ШВЛ приносять більше шкоди, ніж користі”
Медики Закарпатської обласної лікарні. Фото: пресслужба Закарпатської ОДА
– У чому полягає погіршення ситуації? Більше пацієнтів?
– В останні три тижні великий відсоток хворих почали надходити у важкому стані.
На початковому етапі, коли Україна ще не мала досвіду, лікарі дуже боялися гострої легеневої недостатності. Тоді закупили, якщо не помиляюся, 650 апаратів штучної вентиляції легень. Як виявилося, у такій кількості вони непотрібні. Зараз їх використовують 10-15%.
Це пов’язано з тим, що
АПАРАТИ ШВЛ НЕ Є ЕФЕКТИВНИМИ ПРИ КОРОНАВІРУСІ.
Їх підключають хворим у коматозному чи передкоматозному стані.
Досвід показав, що є потреба в інших апаратах –“оксиметах” або ж кисневих концентраторах.
– Чому ж апарати швидкої вентиляції легень, про які стільки говорилося на початку пандемії, в результаті виявилися неефективними?
– У статистиці пишуть про “ковідну” пневмонію. По своїй морфології, клінічній картині ті зміни, які відбуваються, не мають нічого спільного із запаленням легень.
Я 30 років в медицині. Бачив багато і бактеріальних, і вірусних пневмоній. Тут зовсім інша специфіка, якої я раніше не зустрічав.
Як правило, пневмонія вражає якусь частину легені — наприклад, нижні долі. Потім поширюється, ураження піднімається вгору, страждають нові тканини. А тут говоримо про полісегментарну пневмонію. Швидше, йдеться про пневмоніт. Він вражає у першу чергу альвеоли, точніше, їхні судини.
Уявіть собі гроно винограду. От як у виноградинках, у стінках альвеол відбувається газообмін, насичення крові. При “ковідній” пневмонії вражаються саме ці судинки, вони руйнуються. Кров виливається в альвеоли.
А що таке ШВЛ? Це апарат примусового дихання, коли людина самостійно не може зробити вдих-видих. Фактично, це просто насос, який качає повітря замість неї.
Таким чином, маємо пошкоджені альвеоли, в які під тиском закачується повітря чи кисень. Звичайно, ніякого газообміну від цього не буде. Альвеоли, по суті, замуровані. А ті з них, які ще здорові, механічно роздувають: у підсумку вони втрачають свою еластичність і, зрештою, руйнуються.
Тому апарат ШВЛ навіть у важких випадках є недоцільним, навіть шкідливим.
Чим кращий “оксимет”? У хворих у палатах є пульсоксиметри, якими замірюють сатурацію — насичення крові киснем. Коли ми бачимо, що сатурація падає, то швидко під’єднуємо хворого до кисневого концентратора – і не треба носити ніякі балони зі шлангами.
Основна задача на етапі лікування — зберегти всі функції організму в рамках біологічної норми. Оксимет допомагає утримати хворого від стану гострої легеневої недостатності.
– Виходить, на закупівлю ШВЛ дарма змарнували кошти?
– Ці апарати нам ще згодяться. В інших ситуаціях.
“Вийшов у масці, люди озираються… Немає ніякого карантину!”
– Як на ваш погляд, вірус стає агресивнішим? Наприклад, порівняно з Італією, де йшлося про те, що у більшості помирають люди дуже похилого віку…
– Сказати, що відбуваються якісь мутагенні зміни, зараз не можна. Слава Богу, немає такої високої летальності. Спочатку важко було працювати, бо не існувало алгоритму, в першу чергу організаційного. Але я не можу сказати, що сам вірус мутує.
– Чому кількість хворих зростає? Бо люди ігнорують карантинні обмеження, чи просто вірус настільки заразний?
– По-перше, карантин не може бути послабленим чи обмеженим. Він або є, або його немає. Якщо його немає, то можна говорити про окремі обмеження, але аж ніяк не про карантин.
З другої сторони, запровадити справді суворий, “абсолютний” карантин неможливо, та й неправильно. Так, є епідемія, але є й необхідність життєзабезпечення населення. Магазини повинні працювати, люди харчуватися, одягатися.
Влада, звісно, декларує карантинні заходи: наприклад, ресторани працюють тільки до 22-ї години. Але хіба вірус, як кажан, до ночі неактивний? Інфікування в цей час не відбувається?
Де-факто, ніякого карантину немає. От я вийшов у місто… Зараз це буває нечасто, бо приходжу з чергування, доводиться відсипатись добу – часу бракує. Але нарешті вийшов – і просто жахнувся. Іду в масці, люди на мене оглядаються.
Я все розумію: літо, люди щасливі, гуляють з дітьми. Магазини, кафе, бари, тераси — жодної маски не бачив. Або висить на шиї, а тоді її брудними руками – з шиї і в кишеню.
Тож те, що декларує влада — пом’якшення обмежувальних заходів чи навпаки, посилення — у реальному житті не діє. Держава не може регулювати ці процеси.
– Який же тоді вихід?
– Вихід один — колективний імунітет. Його можна здобути або вакцинацією населення, або значній частині доведеться перехворіти.
НІЯКІ АДМІНІСТРАТИВНІ ЗАХОДИ ЧИ ШТРАФИ ПОШИРЕННЯ ВІРУСУ НЕ ЗУПИНЯТЬ.
Наприклад, запустили потяги. Що таке плацкартний вагон? Це коли чимало людей упродовж тривалого часу перебуває у закритому приміщенні. Ризик зараження в таких умовах дуже високий.
А цей коронавірус – і надзвичайно заразний, і підступний. Над хворими буквально трусимося.
Бо заходиш в палату — все добре. Ні важкості, ні задишки. Пацієнт нормально з тобою розмовляє, жартує. А за годину — різке погіршення стану у вигляді задухи. І воно прогресує. Одразу треба вживати заходів — оксимет, крапельниці. Якщо цього недостатньо, дякувати Богу, в кожному відділенні є реанімаційна бригада і медсестра.
Ми, звісно, не чекаємо критичного погіршення чи коматозного стану. Одразу переводимо [в реанімацію]. У терапевтичному відділенні маємо шість реанімаційних ліжок. Раніше цього було достатньо. Зараз вже ні, бо зросла кількість хворих, яких привозять у важкому стані.
“Замість мучити здорових – треба вчасно виявляти хворих!”
– Що робити, щоб до такого не доходило? Людям варто раніше звертатися до лікаря?
– Оскільки таким “карантином” нічого досягнути не можна, єдиний вихід — раннє виявлення коронавірусної інфекції, активніше ПЛР-тестування. Вже відомо, що експрес-тести є неефективними і брехливими, вони вводять в оману і лікарів, і хворих. Але на них і досі витрачають великі кошти. Це треба зупинити.
Що ми маємо зараз? Пацієнт потрапляє у “ковідне” відділення. Лікар збирає дані про людей, які з ним контактували, і передає в санепідемстанцію. Її ліквідували, але залишилися пункти. І потім цим людям проводять ПЛР. Тобто маємо дуже обмежене коло, охоплене ПЛР-тестуванням.
Оскільки такий “карантин”, як ми маємо, нічого не дає, потрібно виявляти хворих.
НЕ ТРЕБА МУЧИТИ ЗДОРОВИХ — ПРИМУШУВАТИ ЇХ СИДІТИ ВДОМА, ШТРАФУВАТИ.
Варто активізувати сімейну медицину як першу ланку, яка може помітити хворобу. Раніше дільнична служба так діяла. Їхня основна задача — виявляти хворих. Знати їх, контролювати, що в них відбувається, щоб не доводити до важкого стану.
На мій погляд, важливо контролювати людей, які мають санітарні книжки — працівників торгівлі, закладів харчування. Їм у першу чергу треба провести ПЛР-тестування, бо вони найбільше контактують з населенням.
Активне виявлення дасть можливість не госпіталізувати більшість заражених. Адже інфекцію буде виявлено на ранній стадії, коли хворого можна лікувати вдома під наглядом сімейного лікаря або тримати в самоізоляції. І лише якщо стан погіршуватиметься, лікар направлятиме пацієнта в стаціонар.
Недавно ІФА-тестування показало, що в області вже досить великий рівень імунітету — 25%. Тоді як, наприклад, у Миколаєві й Херсоні – 1-2%.
Це говорить про те, що на Закарпатті вже багато людей перехворіли в легкій формі, але в них не було діагностовано коронавірусу сімейним лікарем чи іншими ланками медичної служби. Первинна ланка не працювала.
“Друга хвиля не буде гіршою за першу, бо вже сформується колективний імунітет”
– Чи варто готуватися до другої хвилі епідемії?
– Кажуть, що на Закарпатті вже і є друга хвиля. Я з цим не згоден. У нас ще перша хвиля не пройшла. Воно тліло, і зараз ми тихенько, хвала Богу, без криз, підходимо до якогось піку. Якщо раніше виявляли в день 30-40 хворих, то зараз – 117-120, 80, 90. Зросла й смертність: 5-6 людей в області за добу. Це багато.
Друга хвиля не буде жорсткішою за першу. У нас до того часу сформується якийсь колективний імунітет.
Зараз головний виклик, який стоїть перед усім світом — створення вакцини. Це єдине, що врятувало світ від епідемій. Але швидко цього не не станеться. Піде півтора-два роки.
Але треба розуміти, що ця епідемія закінчиться, люди одужають, та COVID-19 уже є, він залишиться з людством і надалі. І все може повторитися. Тому дуже важливо, щоб вакцина була.
“Цілий день у захисному костюмі жарко. Але після Африки це для мене не проблема”
Наприкінці червня син пана Ярослава, журналіст Віталій Глагола, оприлюднив у фейсбуці фото батька в “робочому костюмі” й супроводив його емоційним текстом:
“Це мій тато Ярослав. Він уже кілька місяців працює у ковідному відділенні в повному обмундируванні: костюм, респіратор, щиток, рукавиці. Можете уявити, як лікарю працювати понад 12 годин (часто аж 24 години) у цьому одязі, а ще й в літню спеку. А ви і далі кажіть про вишки 5G і про те, що коронавірусу не існує. Ідіоти“.
Цей допис отримав близько 300 поширень і спричинив жваве обговорення, зокрема й у середовищі згаданих у ньому “невіруючих у коронавірус”.
Запитуємо у Ярослава Глаголи, як він витримує цілий день у захисному костюмі й повній амуніції.
– Жарко, – зізнається лікар. – Але крім обходів, оглядів є ще оформлення медичної документації. Всі історії хвороби треба заносити в комп’ютер. Коли багато хворих, це великий шматок роботи. Працювати в рукавицях на клавіатурі дуже складно.
(У коментарях у фейсбуці пан Ярослав також розповідав, що змушений періодично знімати захисні окуляри, щоб змінити їх на звичайні – для “читання” електрокардіограм пацієнтів. Адже захисні окуляри з діоптріями якщо й існують, то не в наших лікарнях…)
Але для мене нічого екстремального в цьому немає. Я не так давно повернувся з Африки, де провів п’ять років. Доводилося працювати і в Лівійській Сахарі під обстрілами, де 50 градусів у тіні.
– А з епідемічними захворюваннями доводилося стикатися?
– У Лівії було звичною справою за 12-годинний прийом оглянути п’ять-шість хворих із черевним тифом. Часом бувало й по 10. Приходили, як у нас із нежитем. Було багато малярії, бруцельозу.
Спочатку це лякало. До того я не мав досвіду з інфекційними хворими. Студентом прослухав лекцію про черевний тиф: щось запам’ятав, щось забув. Воно мені не треба було в практиці. А тут прийшов на прийом – і одразу троє хворих з лабораторно діагностованим черевним тифом.
Але з часом набув практики, все стало нормально.
“Науковці повинні вивчати досвід медиків, бо цей вірус із нами назавжди”
– Перед роботою у “ковідному” відділенні ви проходили якийсь бодай мінімальний інструктаж?
– Ні. Після прохання начальства просто перейшов туди працювати.
Дуже допомагають протоколи МОЗ. Вони регламентують діагностичні та лікувальні заходи. Є усталена формула, яка базується на досвіді Китаю чи Італії. Цих протокольних моментів ми дотримуємось, але шаблонного лікування не може бути. Бо кожен випадок індивідуальний.
Один надходить суто з “ковідом”, другий – з серцевим нападом, хтось мав до того ще й інсульт, ще хтось – цукровий діабет. У всіх випадках лікування треба коригувати.
Наша наукова спільнота в університетах має все це вивчати, вносити якісь рекомендації, проводити семінари, обмінюватись досвідом.
Треба спілкуватися з лікарями-практиками, а не бюрократами. І ці семінари мають відбуватися на всеукраїнському рівні. Тернопіль і Чернівці вже мають непоганий досвід роботи з цією хворобою, ми активно працюємо. Чому не узагальнити цю інформацію?
Особисто я після кількох місяців роботи з хворими на COVID-19 маю багато спостережень і зауважень. Це цікаво для науки.
Адже ми маємо справу з зовсім іншим досвідом. Ми ж як звикли: якщо грип чи вірус — це нежить, висока температура. А тут немає ніякого нежитю, і температура переноситься зовсім інакше.
Треба ділитися з колегами. Ми спілкуємось у фейсбуці, але ж це зовсім не той рівень. Наукові роботи важливі для майбутнього.
Зараз ми цей коронавірус доб’ємо, але він нікуди не подінеться. У майбутньому доведеться мати з ним справу, і треба бути до цього готовими.
автор: Оксана Снігур