Так склалось, що Закарпаття з’являється в загальноукраїнських медіа-колах переважно з двох причин: контрабанда і конфлікт з Угорщиною. Якщо історії про тунелі у городі, через які у Словаччину передають цигарки, не впливають загалом на політичні та соціальні процеси, то «угорське питання» відіграє неабияку роль у позиціях України на міжнародній арені. Але проблема в тому, що Закарпаття як регіон набагато значиміший і набагато складніший, ніж ці дві питання. В Україні мало хто це розуміє і це велика проблема.
Географія
Складнощі починаються з географії. Дивлячись на мапу України відразу стає зрозуміло, що Закарпаття розташоване на заході. Цей факт дозволяє багатьом відносити цей регіон до соціокультурного поля «Західної України», ставлячи область в історичному аспекті поряд із сусідньою Галичиною. Але це неправильно, до 1945 року Закарпаття було під управлінням відмінних від Галичини сил.
Хоч і Львів, і Ужгород до 1918 року перебували в одній імперії, місто Лева підпорядковувалось Австрійській короні, а Ужгород Угорській. Історія звела два регіони в тому ж 1918-му у складі ЗУНР, але цей союз проіснував недовго. Вже у 1919 році Закарпаття стало частиною Чехословаччини, а Галичина Другої Польської Республіки. Друга світова війна об’єднала знову ці частини – в УРСР, але їхня історична доля є абсолютно різною і це треба чітко розуміти, аналізуючи сьогодення Закарпаття.
Демографія
Закарпаття – мультинаціональний регіон. На жаль, цей факт не зовсім розуміється ні жителями інших областей України, ні владою у Києві. Регіон зазвичай представляється таким собі полем невеличкої геополітичної війни між Україною та Угорщиною під оркестр Росії. Але це зовсім невірна інтерпретація Закарпаття.
Мультикультурність тут – це норма. За даними Всеукраїнського перепису населення, можна побачити національне різноманіття: 80% населення регіону становлять українці, другою найбільшою групою є угорці 12,1%, також проживають румуни (2,6%), росіяни (2,5%), роми (1,1%), словаки (0,5%) і німці (0,3%). Фактично, Закарпаття є одним із небагатьох місць у Європі, де, незважаючи на жахливу історію переселень, воєн, расизму та націоналізму, збереглася мультикультурність в її мирному вигляді. І вбачається доцільним розвивати область у саме такому ключі. Закарпаття – це Європа в її чистому вимірі, де переплітаються культури і розмиваються кордони. Україна має це плекати і захищати.
Натомість, з аналізу того, що зарубіжні сили, такі як Угорщина та Росія легко маніпулюють політичними процесами в регіоні, використовуючи для цього меншини, можна зробити висновок, що Закарпаття часто залишається «самим по собі». Таким собі незрозумілим придатком, специфіку якого не розуміють, часто ігнорують і реагують на виклики лише, коли щось відбувається. Так не має бути в регіоні, який є надзвичайно важливим геополітично, зважаючи на агресію Росії і крайній правий вектор політики Віктора Орбана в Угорщині.
Економіка
Звичайно, угорська і російська загрози є реальними і небезпечними, але дуже рідко згадується про загрозу іншу, економічну. А ситуація, насправді, катастрофічна. Регіон, який межує з чотирма країнами ЄС, із однією з найбільших кількостей туристичних об’єктів в Україні, з поєднанням родючих земель низини і мальовничих гір, фактично живе у злиднях.
Щоб це побачити, варто просто скористатись місцевими розбитими дорогами, проїхати економічно відсталими провінційними містечками, пройтись пустими селами, які перебувають при смерті.
Економічна катастрофа є першочерговою загрозою Закарпаття, а не націоналістичні потуги маргіналізованої Угорщини чи фінансування Росією русинських партій. І ця катастрофа є дуже родючим ґрунтом для розпалювання ворожнечі і маніпуляції злиденним населенням.
Економічні новини з регіону зазвичай читаються як такі собі хроніки занепаду. Закарпаття сьогодення – це край, де майже чверть населення перебуває на заробітках за кордоном, де фіксуються найстрімкіші темпи падіння промисловості, де з року в рік занепадає традиційне для регіону вівчарство, де незаконна вирубка лісу – це окремий вид підприємницької діяльності, а туристичний сектор перебуває на примітивному пострадянському рівні початку 90-х. І це все в області, яка за всіма показниками мала б бути однією з найуспішніших на терені України.
Ніхто не розуміє Закарпаття. Але варто звернути на нього увагу і спробувати проаналізувати, що насправді відбувається в регіоні. Поки не стане занадто пізно.
Павло Федикович – позаштатний журналіст CNN, BBC, The Independent, The Irish Times та проєктів Ради Європи
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода