Колишній заступник голови Закарпатської ОДА Ярослав Галас розповів про своє скандальне звільнення і про те, що нинішня влада області доволі некомпетентна
Кілька тижнів тому з облдержадміністрації звільнився заступник голови ОДА Ярослав Галас. Широкому загалу він відомий також як журналіст, що близько двадцяти років пропрацював у двох всеукраїнських виданнях – щоденній газеті «Факти» та аналітичному тижневику «Дзеркало тижня». У політичному житті Я. Галас асоціювався насамперед із екс-головою облдержадміністрації Геннадієм Москалем. Так, у 2014-2015 роках вони обоє працювали в Луганській обласній військово-цивільній адміністрації, відтак перейшли в Закарпатську ОДА. Перші три роки Я. Галас очолював департамент інформаційної діяльності, а влітку 2018-го став заступником голови ОДА. Цікаво, що під час відряджень чи відпусток Г. Москаль покладав виконання обов’язків голови ОДА саме на Я. Галаса, а не на свого першого заступника. Загалом трохи більше ніж за рік Ярослав три місяці був в. о. голови ОДА, в тому числі два місяці в період «міжвладдя», що настав після президентських виборів.
Інформаційні повідомлення про звільнення Я. Галаса містять деякі суперечності, а в самій ОДА про це воліють мовчати. Тому редакція звернулася безпосередньо до вже колишнього заступника голови за роз’ясненнями, а заодно попросила поділитися враженнями від роботи на чиновницькій посаді.
Пане Ярославе, розкажіть, будь ласка, про обставини свого звільнення.
Хочу з самого початку нагадати, що звільнення заступників голови ОДА (як і РДА) – це норма, прописана в законі «Про місцеві державні адміністрації в Україні». Заступники голів місцевих адміністрацій пишуть заяви про складення повноважень у перший же день призначення нового голови адміністрації. І це логічно, адже новий голова має формувати власну команду. Тому в перший же день роботи І. Бондаренка (це було 8 липня) я, як і інші заступники, написав заяву про складення повноважень і приготувався до звільнення протягом кількох годин. Однак новий голова попросив усіх заступників попрацювати трохи, поки він не підбере нову команду, і ми погодилися. Я не тримався за посаду, більше того – за останні чотири місяці кілька разів просив І. Бондаренка підписати розпорядження про моє звільнення, оскільки не бачив себе в його команді. Востаннє така розмова була в кінці вересня перед моєю відпусткою (до речі, першою реальною відпусткою за чотири роки роботи в ОДА). Я тоді сказав: «Якщо питання про моє звільнення вирішиться протягом кількох тижнів, то у відпустку мені йти не варто». На що почув: «Йдіть спокійно у відпустку». Після відпустки я повернувся на роботу, а 18-го жовтня, в п’ятницю, в Офіс президента з ОДА пішло клопотання на погодження про моє звільнення. Ми бачилися з І. Бондаренком того дня на урочистостях – він вручав (у тому числі мені) відзнаки від Оперативного командування «Захід» Збройних сил України. Однак не промовився про моє звільнення жодним словом. Я дізнався про це вночі з інтернету – із посту одного з так званих громадських активістів, написаного в образливій формі. А наступного дня працівники ОДА неофіційно підтвердили мені, що клопотання дійсно пішло, однак керівництво наказало про нього нікому не говорити. Тобто з одного боку документи готувалися в режимі «нікому-ні-слова» (хоча звільнення працівника – це звичайна рутинна справа), а з іншого – того ж дня з ОДА було організовано витік інформації. Можливо, таким чином мене намагалися принизити, однак ці методи говорять не так про мене, як про теперішнє керівництво ОДА. Особисто мене це зачепило – я вважаю, що з працівниками слід прощатися по-людськи, а не таким чином. Тому наступного понеділка з самого ранку й упродовж дня намагався потрапити до І. Бондаренка. Хотів нагадати йому, що за посаду не тримаюся, і попросити звільнити мене тим же днем, адже погодження ОП про звільнення заступника голови ОДА не є обов’язковим (попереднього заступника звільнили взагалі без цієї процедури). Хотів також сказати І. Бондаренку, що набагато достойніше з його боку було би повідомити про звільнення прямо, а не організовувати цей цирк. Потрапити до голови за цілий день мені так і не вдалося, хоча йому кілька разів персонально нагадували про моє бажання. Тільки після закінчення робочого дня, коли я пішов додому, зателефонували з першої приймальні й сказали, що можу зайти. Я вже не повертався, бо зрозумів – нам нема про що говорити. Тому наступного дня зібрав речі і попрощався з колегами. Зараз перебуваю на обліку в Центрі зайнятості.
Ви сказали, що не бачили себе в команді І. Бондаренка. Чому? Адже в адміністрації буває й так, що деякі заступники залишаються і переживають не одного голову.
Явно не в цьому випадку. Питання про моє перебування в ОДА було вирішено і головою, і мною з самого початку однаково – працювати там я не буду. Просто воно затягнулося на невиправдано довгий час, а про методи звільнення я згадував вище. Чому особисто я не бачив себе в команді І. Бондаренка? Тому що стиль роботи нового голови, підхід до вирішення проблем вважаю неправильним. Точніше буде сказати, що проблеми або взагалі не вирішуються, або підвішуються. Постараюся аргументувати це на конкретних прикладах.
В області є кілька ключових напрямів, які мають бути постійно на контролі в першої особи. Один із них – це готовність до природних катаклізмів, у першу чергу паводків, які накривають Закарпаття іноді по кілька разів щороку. Область неспроможна самотужки захистити себе від стихійного лиха, для цього потрібні кошти з Держбюджету, причому немалі. Превентивні протипаводкові заходи обходяться в сім разів дешевше, ніж ліквідація наслідків стихії, тому на Закарпатті щороку необхідно укріплювати береги й дамби. Для ефективних протипаводкових заходів у рік потрібно мінімум 200 мільйонів гривень, тоді як на 2019-й нам виділили всього 20 мільйонів, які досі не надійшли в повному обсязі. Більш того – вони вже зменшилися до 17,2 мільйонів. І коли ці кошти надійдуть (якщо надійдуть усі), левова частка одразу піде на погашення заборгованості за вже виконані роботи. Гроші на протипаводкові заходи треба вибивати в Києві, інакше їх не дадуть. Така, на жаль, ситуація. Але з боку теперішнього керівництва ОДА для цього не робиться нічого!
Останній паводок на Закарпатті був у травні, вже після президентських виборів. Загальна сума збитків від нього досягла півмільярда гривень. Область заактувала пошкоджені об’єкти державної й комунальної власності й направила в Кабмін документи для виділення 349 мільйонів гривень із Резервного фонду. Ця кропітка й складна робота була виконана в дуже стислі терміни – я добре знаю це, бо виконував тоді обов’язки голови ОДА й щотижня збирав селекторні наради з постраждалими районами. Кабмін підтвердив правильність оформлення документації на суму 346 мільйонів. Однак уже після призначення нового голови ОДА Закарпаттю виділили всього-на-всього 60 мільйонів гривень! А на відновлення пошкоджених протипаводкових споруд (там задокументовані збитки склали 117 мільйонів гривень) не виділили ні копійки! А ОДА мовчить, наче так і має бути…
Інший ключовий напрям – ремонт автодоріг…
Голова ОДА займається їх ремонтом – це видно з офіційних повідомлень…
На жаль, ні. Цей стратегічний напрям голова делегував своїм радникам. Так ось – за чотири місяці ремонтом доріг займається вже третій радник, і кожен бачить це по-іншому. Скликаються численні наради, на яких безкінечно вивчається питання, але реального результату – нуль. Усе, що ремонтується зараз, – по інерції, яка була запущена ще в кінці минулого й на початку цього року. Тоді ж були закладені кошти в Дорожній фонд, Держфонд регіонального розвитку (ДФРР) та місцеві бюджети. Додаткових коштів із Держбюджету на ремонт доріг не виділено жодних, із обласного – так само.
До речі, як в області з фінансами?
Погано. Перевиконання обласного бюджету на 105 чи більше відсотків (коли можна розподіляти додаткові фінансові ресурси) було цього року тільки один раз – навесні. Обласний бюджет на понад 80 відсотків наповнюється з прибуткового податку громадян (ПДФО), тобто із зарплати мешканців Закарпаття. Для його наповнення не робиться нічого, у першу чергу, не створюються нові робочі місця. У результаті два місяці тому для погашення заборгованості перед бюджетниками, які фінансуються з місцевих бюджетів, довелося знімати гроші з програм департаменту культури. І заборгованість досі не погашена.
Реальна робота в районах практично не проводиться. Теперішнє керівництво РДА розуміє, що йде, тому не може вимагати самовіддачі від підлеглих (а іноді вимагати треба в категоричній формі), котрі це теж чудово розуміють. Тим більше, напередодні масового скорочення працівників РДА. І райони ще будуть «стояти» дуже довго, адже новим керівникам, котрі невідомо, коли нарешті прийдуть, треба мінімум кілька місяців, щоб вникнути в суть функціональних обов’язків.
А яка ваша думка щодо децентралізації, яка запущена в області з приходом нового голови ОДА?
Очевидно, ви маєте на увазі схвалення Перспективного плану зі створення об’єднаних територіальних громад (ОТГ), яке стримувалося попереднім головою ОДА, а зараз запущене. Це дуже серйозне питання, яке визначає напрями подальшого розвитку області. І воно має багато підводних каменів. Тема створення ОТГ може стати предметом окремої розмови, причому не всі нюанси слід виносити в публічний простір. Так, із приходом нового керівництва ОДА питання зрушене з місця, але просувається воно за установками з Києва – без урахування специфіки області й розуміння, до чого воно може призвести в кінцевому результаті.
На превеликий жаль, так само вирішується (чи, правильніше сказати, – не вирішується) ще одне дуже серйозне питання, яке дотичне до створення ОТГ…
Маєте на увазі угорське питання?
Саме так! Це одне з найболісніших питань, до розв’язання якого слід підходити надзвичайно обережно. Тому що воно дуже непросте, і цим намагається скористатися третя сторона – Росія. У І. Бондаренка немає жодного розуміння цього, він слухає кліше, які в область спускає Київ. Але найгірше те, що чиновники в Києві самі не до кінця розуміють, що відбувається на Закарпатті, й бачать «угорське питання» спотворено. І відповідно, дають некоректні установки, які лише ускладнюють його. І тут закладена дуже серйозна небезпека. Бо одне діло, коли протистояння й обмін різкими заявами йде між Києвом і Будапештом, і зовсім інше, якщо подібне, не дай Бог, почнеться тут, на Закарпатті. А бажаючих підлити масла у вогонь вистачає! Людина, поставлена на керівну посаду в області, має розуміти це й діяти відповідно. Ну, не може вона виносити в ЗМІ (наприклад, у інтерв’ю всеукраїнському інформагентству) речі, які на рівному місці створюють конфлікт і викликають протестні заяви угорських товариств. Це некомпетентно!
Ви не занадто різкі в своїх оцінках? Усе-таки в ОДА щодня відбуваються наради й зустрічі, на яких вирішується чимало актуальних питань…
Ці довгі й безкінечні наради, на яких голова ОДА з папірця зачитує статистичні дані й «вирішує актуальні питання», коротко можна назвати відвертим вбивством часу з особливою жорстокістю. Тому що від них немає конкретних результатів. Це бачать підлеглі й багато з них (навіть працелюбні, які звикли «вколювати») поступово теж починають збавляти темп і робити видимість, а не справжню роботу. Адже від керівника дуже багато залежить – від того, як він поставить роботу, як особисто її виконує… Проаналізуйте, по скількох резонансних справах, по яких збиралися наради, прийняті якісь конкретні рішення. Наприклад, по будівництву вітряків на Боржаві. Було кілька нарад, у тому числі виїзні, зустрічі з активістами, приїзд членів Кабміну і т. д. і т. п. Є якесь рішення? Немає!
Проблема сміття в Ужгороді – кілька нарад, у тому числі виїзд на полігон, зустрічі з керівництвом міста, з потенційними інвесторами тощо. Який результат? Нульовий!
Схожа сміттєва проблема у Виноградівському районі – так само кілька нарад, відрядження працівників ОДА на місце, переговори з меріями Виноградова й Мукачева, навіть задіяння УСБУ. Проблема вирішена? Ні!
Ще одна проблема на Виноградівщині – конфлікт між РДА і райрадою, вирішення якої вимагає особистої участі голови ОДА. Привід для конфлікту – посада начальника управління освіти, але причини інші, значно глибші. Із приходом І. Бондаренка, вільного від буд-яких зобов’язань перед сторонами, конфлікт можна (і треба) було вирішити протягом тижня, для цього просто необхідно було виявити рішучість і волю. Цього не зроблено. Незважаючи на проведений конкурс на посаду начальника управління освіти, причини конфлікту не усунуті, і він буде тільки загострюватися навіть після призначення нового голови РДА.
Далі – між ОДА й облрадою є різне бачення статусу об’єктів комунального значення. І це призводить до «дивних» речей. Наприклад, комунальній установі з облради приходить лист із наполяганням укласти договір оренди на частину приміщення з конкретним приватним підприємцем, а у випадку відмови керівника попереджають про скорочення фінансування з обласного бюджету. Такі речі допускати не можна, їх треба вирішувати з керівництвом облради за столом переговорів, а якщо мова заходить про «шкурні інтереси», рішуче класти цьому край. Натомість І. Бондаренко підвішує питання на невизначений термін, просто не хоче ним займатися.
Якщо так піде й далі, скоро всі зрозуміють, що голова ОДА слабкий і некомпетентний. І через особливості характеру чи з якихось інших причин не приймає рішень, а підвішує їх.
До цього слід додати й інші «особливості» стилю роботи І. Бондаренка.
На яку ефективність і самовіддачу можна розраховувати від новопризначених людей, якщо їх одразу примушують писати заяву про звільнення за власним бажанням? Це наче дамоклів меч, під яким люди намагаються не працювати, а догодити голові. Але І. Бондаренко не розуміє, що від підлеглих, які не хочуть суперечити керівнику і з усім погоджуються, немає жодної користі.
Не можна давати вказівки готувати розпорядження, не розуміючи, до яких наслідків воно призведе, а потім робити винним підлеглих, котрі, мовляв, «підсунули мені на підпис цей папірець».
Дуже негарно тримати керівників структурних підрозділів, котрі прийшли вирішити нагальне питання, по кілька годин у приймальні, а потім направляти до радників, котрі самі не розуміються в цих питаннях. Це дезорганізує й дезорієнтує працівників. Після кількох таких простоювань багато хто просто не хоче виступати з якоюсь ініціативою, а воліє нічого не робити, щоб не виглядати дурнем. Або демонструє видимість роботи.
Нарешті, не можна заохочувати серед підлеглих чвари й пліткарство, які дуже погано впливають на атмосферу в колективі. Це величезний негатив, який зараз присутній у адміністрації!..
Через ці особливості компетентні люди з керівного складу (директори та заступники департаментів, начальники управлінь тощо) звільняються з ОДА під різними приводами. Хоча це професійне ядро адміністрації, яке знає свою роботу, і яке треба тримати, незалежно від зміни влади…
І наостанок кілька особистих питань. Ви понад чотири роки пропрацювали в ОДА. Як за цей час помінявся ваш майновий і фінансовий стан?
Так, це доречне питання, більше того – майновий і фінансовий звіт для чиновників передбачений законодавством. Перед держслужбою я багато років працював одразу на трьох роботах – журналістом у двох центральних виданнях і помічником народного депутата України. І заробляв набагато більше, ніж в останні роки. Перед призначенням у Луганську ОДА в 2014 році на моїх банківських депозитах було понад сорок тисяч доларів, які ми з дружиною відкладали на будівництво власного будинку. Ці кошти відображені в моїй тодішній декларації (декларування тоді було паперове, а не електронне). У 2017 році я як учасник війни отримав в Ужгороді земельну ділянку розміром 4,5 соток, до якої докупив через аукціон таку ж сусідню ділянку й розпочав будівництво. З самого початку було зрозуміло, що моїх грошей, а також грошей моїх рідних, для зведення будинку не вистачить, тому ми вирішили вести роботи, поки зможемо, самостійно, а потім моя 70-річна мама, котра проживає в Іршаві сама, продасть свій будинок, переїде до нас в Ужгород, а на виручені гроші ми завершимо будівництво. Ось такі зміни в майновому стані. Щодо моїх рідних: дружина Мирослава працює головним редактором обласної газети «Новини Закарпаття» (вона журналістка з понад 20-річним стажем), старший син займається підприємницькою діяльністю – є репетитором словацької мови, а молодший син цього року вступив в Ужгородський національний університет. Свій автомобіль – “mitsubishi pajero” – я купив ще 2007 році, зараз йому 16 років. Усе моє, а також моїх рідних, майно й кошти вказані в декларації перед звільненням.
А як психологічно було працювати на чиновницькій роботі? Які враження склалися у вас від роботи й від держслужбовців?
Це була дуже складна і багато в чому невдячна робота без вихідних і відпусток. Із середини квітня до середини червня цього року мені довелося виконувати обов’язки голови ОДА в непростий період. Усі розуміли, що я тимчасово на посаді і скоро піду геть – так вимагає закон. А тут ще травневий паводок, тому доводилося працювати в екстремальних ситуаціях. Знаєте, це дуже цікавий досвід – спостерігати за працівниками в такий період і вимагати в них оперативності й самовіддачі. Бо в таких ситуаціях можна поводитися по-різному. Так ось – абсолютна більшість людей в ОДА – це професіональні, порядні й інтелігентні люди, які вміють і хочуть працювати, які є патріотами своєї області й України. Я пишаюся, що мені довелося працювати з ними понад чотири роки. У свій останній робочий день я не зміг попрощатися з усіма (хтось був у відпустці, хтось на виїзді), тому роблю це зараз – дякую за роботу! Мені було приємно працювати з вами, і, сподіваюся, це взаємно!