Привіт. Мене звати Сергій.
Я думаю, що багато хто знає мене, незалежно від того, перетиналися наші шляхи колись чи ні. А ще багато хто знає моїх друзів. Це Ростислав Буланов, Николай Анброх, Денис Лагодин, Вова Білонка, Федір Шандор. Цією компанією ми з певною періодичністю робимо різні цікаві штуки. Одна з таких речей – фестиваль «Ужгородська Палачінта», який цього року пройде в 11-й раз. На даний момент це один з найуспішніших фестивалів Ужгорода. Про нього знають не тільки всі ужгородці, але й далеко за межами Закарпаття, його чекають, на нього їдуть, туроператори включають цей фестиваль у програму своїх турів. Але, звичайно, цей фест не завжди таким був.
Трохи історії. Все почалось 10 років тому, коли ми вирішили провести у парку свято Масляної. Це був невеликий фестивальчик на один день, але він пройшов весело, багатьом сподобалось. Наступного року масляний тиждень був у березні. Але нам хотілося справжнього зимового свята, і ми провели фестиваль у лютому. Ми отримали багато негативних відгуків. Нас намагалися вчити, як і коли проводити свято, які традиції треба і які не треба. Тоді ми вирішили наступний фестиваль провести під назвою «Ужгородська Палачінта». Так, це буде фестиваль млинців, зимове свято, чимось схоже на Масляну, але це не Масляна. З того часу фестиваль розвивався, обростав традиціями, друзями і партнерами, набував авторитету і популярності. Перше і друге свято ми провели у парку, потім переїхали на ковзанку біля «Дастору», де пройшли третій та четвертий фестивалі, потім біля ковзанки стало тісно, і ми повернулись у парк. Фест зростав. Спочатку це був один день, через пару років додали ще один, а потім – третій. З початком війни на Сході співорганізатором свята став Рух підтримки закарпатських військових, і фест отримав благодійну направленість. Ми постійно працювали над змістом та наповненням, адже, на наше глибоке переконання, будь-який фестиваль – це, перш за все, цікава та насичена програма. Ми постійно тримали руку на пульсі громадської думки, читали всі коментарі, навіть анонімні на новинних сайтах, спілкувались з людьми, були фізично присутні на фесті від ранку до останнього відвідувача. І зробили дійсно успішний народний фестиваль в Ужгороді. Так, він не ідеальний, є над чим працювати. Але величезні натовпи людей та черги біля кожного намету на святі говорять самі за себе.
Цього року ми з ентузіазмом взялися за організацію 11-ї «Палачінти». Перш за все вирішили трохи освіжити дійство і переїхати на «нову стару» локацію біля «Дастору». Там тепер нема ковзанки, і місця достатньо. Ми анонсували «Палачінту-2020» і почали організаційну роботу, щоб зробити цьогорічний фест кращим та цікавішим за попередні. А сьогодні з Фейсбуку я дізнався що міська влада планує провести свою «палачінту» з блекджеком і гойдалками у Боздоському парку у ті ж (!) дати. Порадьте, будь ласка, як на це реагувати?, – написав Сергій Денисенко