Таку ініціативу запропонував депутат Ужгородської міської ради Арсен Мелкумян за підтримки однопартійців Валентина Штефаня та Федора Шандора.
У ювілейний рік Дмитра Кременя, на честь якого Довжанська ТГ на Закарпатті заснувала Всеукраїнську літературну премію, виділивши відповідне фінансове забезпечення, а по всій країні відбувається низка заходів, присвячених 70-річчю митця, в Ужгороді за чашкою кави відбулася зустріч історичного формату.
Саме так її означив син ювіляра Тарас Кремінь, Уповноважений із захисту державної мови в Україні, який і став одним з її ініціаторів. До нього долучилися діти ще двох Шевченківських лауреатів на Закарпатті – Івана Чендея та Петра Скунця, для яких ювілейним був рік минулий: 100-річчя та 80-річчя від дня народження.
Зустрітися вирішили з представниками місцевої влади – депутатами Ужгородської міської ради Арсеном Мелкумяном та Валентином Штефаньом, а також депутатом обласної ради Федором Шандором. З питань не надто оптимістичних й веселих для членів родин: уже більш ніж 10 років в Ужгороді не можуть назвати вулиць на честь цих відомих на всю Україну та поза її межами культурних діячів. Точніше, спроби були, але йшлося про якісь тісні провулки на околицях Ужгорода. В той час, як внесок усіх трьох письменників у культурну спадщину України, Закарпаття зокрема, неоціненний. І про це написано чимало. У чому ж справа? Що гальмує такий, здавалося б, очевидний в умовах деколонізації процес?
«Ми пишаємося своїми батьками та тими намірами місцевої влади, тими зусиллями, які вона докладає для належного їх пошанування. Адже з іменами Чендея, Скунця, Кременя пов’язаний цілий історичний період культурного розвою нашого краю. Ми зацікавлені в тому, щоб ті ініціативи, які лунають роками, знайшли нарешті своє логічне втілення. Справа не лише у назвах вулиць, які ніяк не можуть погодити на рівні ухвалених у сесійній залі рішень, а в елементарній повазі до людей, на яких тримається дух Закарпаття. Не локального, а загальнодержавного характеру. Бо чого ми варті, якщо не знаємо історії свого краю, свого роду, своїх коренів», – розмірковує Тарас Кремінь.
Члени родин з прикрістю розповідають про те, що найбільша маніпуляція навколо процесу з називанням вулиць іменами визначних ужгородців у спробах зробити це нібито виключно інтересом родин. Хіба громадськість та влада Ужгорода не має бути зацікавлена в цьому? На жаль, окремі депутати використовують процеси деколонізації та декомунізації у власних інтересах, демонструючи особисте упереджене ставлення до вирішення питань державницького масштабу. Не зрозуміло, до речі, й те, чому при прийнятті таких важливих рішень не враховується думка істориків, митців. Саме вони мали би входити до складу топонімічних комісій, а не тільки долучатися до процесу обговорення на рівні громадських слухань.
Говорили про те, що дуже важливо називати вулиці іменами полеглих військових-ужгородців, які віддали й продовжують віддавати свої життя у війні. Станом на нині це 75 захисників. Не менш важливо пам’ятати про тих культурних діячів, які зробили чимало за своє життя задля нашого краю. І що дуже важливо – не спекулювати іменами ні одних, ні інших. Йдеться про те, коли одночасно пропонуються кілька варіантів прізвищ, які протиставляти не можна апріорі. Для того і створюються комісії, аби попередньо пропозиції вивчати й не допускати протиставляння імен гідних людей, а знаходити можливості для вшанування кожного з них.
Арсен Мелкумян, який нещодавно почав працювати у складі комісії з питань найменування (перейменування) вулиць, провулків, проспектів площ, парків, скверів, розташованих на території міста Ужгород, пообіцяв ще раз порушити це питання під час найближчого засідання комісії, а також на сесії Ужгородської міської ради. Зі свого боку, як меценат, який неодноразово підтримував різні гарні акції в місті, запропонував зобразити портрети ювілярів на будівлях міста у вигляді муралів. Для цього треба вирішити ряд адміністративних питань, запросити художника, узгодити портретні ескізи тощо, зрештою, фінансувати проект, який найближчим часом мають намір запустити.