Відомий закарпатський телевізійник Олександр Герешко оприлюднив архівні фотографії становлення закарпатського телебачення
На своїй сторінці у Фейсбук Олександр Герешко оприлюднив фотографії і дав коментарі до них. І так вийшла загальна картина становлення телебачення на Закарпатті від 60-х років минулого століття.
Цей допис Олександр Герешко зробив саме в той час, коли через не зовсім коректну політику центрального керівництва Суспільного телебачення, яке обмежує діяльність регіональних телеканалів UA:Суспільне.
“Перша режисерська апаратна Закарпатського телебачення. Приблизно кінець 60-х років. Це була гордість нашого краю. Як космодром. Місце, куди керівники області заводили хвалитися дуже почесних гостей. На цих екранах побували обличчя живих зірок цілої країни, що їздили в Закарпаття”.
“Космічним обладнанням здавалася автоматична кольорова проявочна машина для кіноплівки. До появи відеозапису позастудійна зйомка велася на кінострічку кінокамерами. Звук окремо записувався на магнітофон і потім в кіномонтажній зводився з зображенням до синхронного відтворення. Та ще бабрачка. Тут ще попередня чорно-біла машина. Обслуговували проявочні машини інженери – випускники хімічного факультету”.
“Після проявки і зведення синхрону зі звуком кіноматеріали потрапляли у службу технічного контролю.
Там сиділа дуже вредна тітка, яка псувала життя операторам-кіношникам своїми зауваженнями до технічної якості відзнятого. «Потёртость, перепад яркости, зерно» – писала вона у техпаспорті плівки. Спробувала б сама познімати важкущою кінокамерою під дощем, коли мало світла для плівки, є один-два дублі, а не скільки хочеш, як зараз, бо за брак оператор сам платив за кіноплівку. Якщо якість матеріалу вона забраковувала, а він був важливий, ми, режисери, йшли до голови комітету, який міг дозволити показати таку плівку в ефір.
Легенда студії – історія про те, як один оператор-жартівник відзняв на фермі бика під хвостом. Пані контролерша довго розглядала кадри і написала «потёртости». Можна собі уявити, що б було, якби ці кадри пішли в ефір.
На цій фотографії апаратна TAF, так називалося це ГДР-івське обладнання для перезйомки зображення з кіноплівки телекамерою для показу по телебаченню. Дуже серйозне електронно-оптичне обладнання, експлуатація якого вимагала чималих знань. В цю апаратну кіноматеріали потрапляли після відділу технічного контролю”.
“Та ж сама апаратна TAF, тільки в пізніші часи. Головний редактор угорської редакції Дюла Рогач дивиться робочий кіноматеріал. А «крутить» його інженер Дюси Рогович. Дуже цікава була людина, яка розповідала мені свої фантастичні спогади про Ужгород минулого”.
“Святом для обласного телебачення було будівництво нового корпусу – апаратно-студійного блоку (АСБ). Будувати його планували на БАМі, на горі. Але директор технічного центру Андрій Дудич виборов право звести новий корпус і зберегти розташування всієї студії на набережній. Це було останнє велике будівництво в історії Закарпатського ТБ. Павільйон “Сіріусу” в Мукачеві я не враховую, бо це пристосоване приміщення. А АСБ – професійне, спеціальне. 300 метрів.кв павільйон та редакційні приміщення, енергетика, кліматика, світлове обладнання, актова зала, розміром з деякі київські телекомпанії. Сам павільйон стоїть на окремому фундаменті, а навколо нього, як стінки термоса, стоять на своему фундаменті решта приміщень. Захищають студію від шуму та вібрацій вулиці.
На фото технічна апаратна цього нового корпусу. Вона отримала з Москви найновітніше на той час обладнання типу “Перспектива”. Як ми його любили! Ми стали таким же телецентром, як у столиці. Скільки цікавих передач випустило це обладнання! Прізвища інженера вже не пам’ятаю, але знаю, що це Володя”.
“Легендарна апаратна і легендарний інженер. Це апаратна цеху відеозапису. ВМЗ-1. Тут починався відеозапис на Закарпатті. Сюди привезли перший студійний відеомагнітофон «Електрон» виробництва ленінградського заводу ЛОМО. Копія американського дводюймового AMPEX.
Місяць апарати стояли без руху, тільки пилюку з них витирали у білих халатах. Лячно було підійти.
До магнітофона приєднувався вакуумний компресор. Вакуум натягував стрічку на диск блоку відеоголовок, звук був страшніший, ніж у стоматкабінеті.
Наші інженери за цим звуком могли із сусіднього приміщення чути, чи все добре з апаратурою.
На фотографії інженер Михайло Яскін. Я пізніше трохи попрацював з ним на телецентрі учбового телебачення УжДУ. А тоді він був начальником цеху відеозапису.
Михайло закінчив серйозний радіотехнічний вуз і потрапив офіцером до армії. Служив на гордості космічного флоту СРСР – кораблі супроводу космічних польотів «Академік Корольов». Показував мені свій військовий квиток, де вже тоді було записано «Космические войска».
Коли звільнився з армії і приїхав в Ужгород прийшов шукати роботу на телецентр. Це ще раз свідчить про авторитет студії, рівень зарплат у інженерів, який був дуже пристойним в ті часи.
В цеху відеозапису згодом працювали такі інженери, як Володимир Химинець (виїхав в Угорщину, працює в аеропорту Будапешта). Юрій Першель (виїхав в Угорщину, працює в Готвонь на BMW). Виктор Легеньковський (працює на телебаченні Луцька). Йосип Баті (на жаль помер). Віктор Кирилюк, Олександр Кокайко, Ярослав Вовканич, Олександр Антал, Олександр Токач, Ярослав Залуцький, Сільвія Кочіш, Олексій Марглевський, Аттіла Гомоки, Арпад Бенке. Даруйте, якщо когось забув. Зголосіться”.
Та ж апаратна ВМЗ, тільки вже новіші відеомагнітофони Кадр-3ПМ з Новосибірська. Зліва Олександр Токач (живе в Дебрецені), За пультом Олександр Антал.
“Унікальний пульт 70-х років. Тиристорне управління світлом великого 300-метрового павільйону. Приміщення, де стоять ті тиристори розміром з весь 21-й канал Ужгорода сьогодні. Обладнання мало працювати на Олімпіаді-80 в Москві, але директору технічного центру Андрію Дудичу вдалося завернути його в Ужгород.
Тут за пультом освітлювач Золтан Пердук. А починав на ньому дуже грамотний інженер з вищою освітою поважного вузу Бейла Надь. Він зараз працює в театрі угорського Пейча”.
Більше дивіться на сторінці Олександра Герешка у Фейсбук.