Почну з того, що сама я наполовину угорка і перша мова, якою в дитинстві розмовляла, була саме угорською. Колись це було нормою для закарпатців: у багатьох родинах розмовляли угорською, а дітей віддавати вчитися в українські школи. Та й тепер ніхто нікому вдома не забороняє спілкуватися хоч китайською мовою. Більше того, дехто з моїх родичів живе в Угорщині. Отже, применшувати роль держави-сусідки не в моїх інтересах. Однак… я живу на території, яка є частиною України і поважаю закони своєї держави.
Тому проаналізуємо ситуацію із «Законом про освіту». Чи насправді все так катастрофічно погано і чому виникла конфронтація інтересів на мовному підґрунті.
Згідно з новим законом про освіту, починаючи з 1 вересня 2018 року дошкільну і початкову освіту діти можуть здобувати мовою відповідної національної меншини, при цьому паралельно вивчаючи державну мову.
З 5 класу діти національних меншин починатимуть навчатися державною мовою, а мову національної меншини вивчати як окрему дисципліну.
Якщо мова нацменшини відноситься до мов Європейського Союзу, можливе викладання однієї чи декількох дисциплін мовою цієї нацменшини.
Тож у чому проблема? Хто обмежує права угорців?
Угорщина настільки обурена прийнятим документом, що розцінює його як ніж у спину своєї держави. Чомусь наші сусіди вбачають у новаціях пряму загрозу правам 150 тисяч угорців, що мешкають на Закарпатті.
Цікаво, що за даними Міністерства освіти, в Україні працюють 176 угорськомовних шкіл.
А тим часом в Угорщині немає жодної української, за винятком двох недільних – у Будапешті та Ніредьгазі. Але вони не загальноосвітні. І Україну це влаштовує.
Так чому ж не влаштовує угорців?
А ви пробували у них влаштуватися на роботу? Думаєте, що володієте мовою? А спробуйте! І вам скажуть: «Спочатку вивчіть літературні норми, а тоді приходьте. Ваші знання кухонного спілкування недостатні». Справа в тому, що на Закарпатті протягом багатьох років існує як діалект української, так і угорської. Наші шукають у Будапешті «бозар», а не «пійоц», тобто, ринок і дивуються, чому їх ніхто не спрямовує туди, куди потрібно.
Так що не все так гладко.
Але повернемось до закону.
“Ми вважаємо, що найтемніші сталінські часи повернулися в Україну, яка називає себе демократичною державою. Це викликало обурення, коли український парламент прийняв закон, що порушує конституційні права меншин, наприклад, таких, як угорці Закарпаття”, – пише президент Закарпатського угорського інституту імені Ференца Ракоці ІІ Ільдіко Орос.
І її можна зрозуміти. Вона відстоює права угорської мови через те, що й так студентів у очолюваному нею виші дуже мало. За даними МОЗу, магістратуру щороку закінчують всього по 20 осіб із факультету. У минулому навчальному році там на денній формі навчалося 556 студентів , на заочній – 194, на неакредитованих курсах – 343. І це при тому, що ВУЗ – єдиний угорськомовний в Україні, та ще й навчання на відміну від інших університетів є безкоштовним. Видно, що навчальний заклад зовсім не користується попитом навіть серед закарпатських угорців.
Виходить, що навіть у одній середньостатистичній закарпатській школі є більше учнів.
Отже, варто згадати й про результати ЗНО.
За офіційною статистикою Українського центру оцінювання якості освіти, більше 36% випускників Закарпаття склали зовнішнє незалежне оцінювання з української мови з результатом від 1 до 3 балів за 12-бальною шкалою. При цьому найгірші результати ЗНО з української мови отримали випускники з Берегівського району, де компактно проживає угорська громада.
Є села, де 100% учнів провалили тестування.
«Трапляються випадки, коли абітурієнти не можуть самостійно заповнити навіть заявку на ЗНО», розповідає Святослав Бабіля, координатор громадського спостереження за ЗНО в Закарпатській області ГМ «Опора».
Але крім того, що Закарпаття щороку пасе задніх за результатами ЗНО, угорськомовна Вишківська школа імені Келчеї, що на Хустщині, має найгірші показники тестування в Україні!
Як анонімно розповіла нашому виданню вчителька з Берегова, діти навіть не хочуть відвідувати уроки української. Дехто з її учнів каже, що вчитиметься в Будапешті, а дехто – що туди ж поїдена заробітки.
А хто ж тоді залишиться вдома? Цікаво виходить… чи не так?
І хіба таке не насторожує?
Ніхто не виступає проти етнічних закарпатських угорців. Вони самі ні в чому не винні. Вони просто живуть ніби у резервації. Винні передусім політики, які нічого людям не пояснюють, а лише нав’язують власні переконання, бо так їм вигідно.
Тай у даній ситуації не можна не згадати нещодавній візит Путіна до Угорщини і його зустрічі з Орбаном.
Отже, на жаль, без руки Кремля й тут не обійшлося. До слова, у окремих містах області ще кілька років тому батькам платили чималі кошти щомісяця тільки за те, що віддавали дітей до угорських шкіл.
Відтак плату відмінили, бо попит на угорську віднедавна зріс. А відповідно і учнів у таких навчальних закладах стало більше.
Угорщина ж не один рік вкладає ресурси у Закарпаття.
А що стосується закону, то МОН днями також прокоментувало ситуацію.
Зокрема, після зустрічі з представниками дипломатичних місій міністр освіти Лілія Гриневич заявила:
«По-перше, ми готові надати до Ради Європи 7 статтю закону для експертизи. Ця стаття не порушує тих міжнародних зобов’язань, які взяла на себе Україна. Ми переконані, що на даному етапі розвитку нашої держави і зважаючи на розширення освітніх прав дітей з національних меншин, ми робимо крок, щоб розширити використання української державної мови в системі освіти».
За її словами, українська сторона готова працювати в спільних робочих групах та проводити консультації з мовного питання з країнами-партнерами.
Утім за закон хоч і проголосували депутати, та Президент його досі не підписав і чи підпише – невідомо.
Тож усі дебати на даному етапі є нічим іншим, як переливанням води.
Слід зазначити, що знати багато мов загалом добре і хай би діти продовжували вивчати угорську, як додаткову мову, адже як-не-як, це мова нашої найближчої сусідки і тепер, коли маємо безвіз, можемо абиколи поїхати за кордон. Але при цьому, першочергово, школярі мають знати мову держави, у якій живуть, адже українські школи фінансуються з українського бюджету, тож як деякі учні можуть зовсім не володіти мовою країни, у якій мешкають? Такого нонсенсу немає ніде у світі!
Крім того, знати українську дітям вигідно для власної перспективи, адже за розмірами території та кількістю населення Україна набагато більша за Угорщину, тож і знайти роботу вдома фактично більше можливостей. Але не знаючи українську, у людей виникають складнощі, бо в тому ж таки Берегові потрібно спілкуватися з туристами, які угорською не володіють зовсім.
Тай більшість наших земляків, що б вони не казали, але не збираються виїжджати на постійне місце проживання в Угорщину.
До того ж угорські зарплати є зовсім не такими захмарними, як про це дехто розповідає, адже самі угорці їдуть працювати на заробітки в Німеччину та Швейцарію.
Тому якби деякі місцеві політики та ЗМІ, щедро фінансовані державою-сусідкою, менше роздмухували ситуацію, ніяких ексцесів у нас наразі б не виникло.
Але, зрозуміло, закарпатські етнічні угорці – це електорат угорського прем’єра, який підбурює і свій, і наш народ, і навіть Європу. А закарпатські політики, діяльність яких оплачує Угорщина, на місцях відпрацьовують кошти, сіючи розбрат та надумуючи міжнаціональний конфлікт, якого насправді не існує.
Отже, чи варто піддаватися провокаціям?