Мер міста Іван Погоріляк планує завершити роботи до Дня міста, який відзначається в останню неділю травня. Євреї тут з’явилися лише в першій половині XIX століття. У 1840-му громада налічувала 76 осіб, а в 1880 році з тисяча двісті тридцять три жителів села 98 були юдеями.
У 1893 році тут будують лісохімічний завод «Бантлін» для виробництва деревного вугілля, метилового спирту, смоли, ацетону і т.д. У містечко починають приїжджати фахівці – італійці, німці, угорці, словаки. За фінансової допомоги заводу в 1906-му був зведений римсько-католицький костел св. Августина. Ще раніше, в 1903-м, в центрі містечка з’являється кам’яна синагога, в приміщенні якої нині розташовано відділення «Ощадбанку».
Приблизно в ці ж роки відкривається перша аптека, власником якої був єврей на прізвище Шенвізнер. Фасад будівлі прикрашав діючий термометр, випущений до ювілею фармацевтичної фірми «Байєр». В цьому ж будинку аж до його націоналізації Радами жив сам аптекар, часто безкоштовно відпускав ліки незаможним землякам.
Серед місцевих євреїв були шевці, кравці, годинникарі, точильники ножів і, зрозуміло, багато торговців. При цьому громада тільки зменшувалася – якщо в 1910 році в Перечині проживало 214 євреїв, то в 1930-му вже 176. Згідно з останньою передвоєнної перепису, в містечку налічувалося 199 євреїв з трьох з половиною тисяч населення.
Навесні 1944 року всіх євреїв зігнали в синагогу, після чого в товарних вагонах відправили в гетто Ужгорода. Звідти був один шлях – в Освенцим. Одна з місцевих українок згадує, як знайома єврейка подарувала її мамі швейну машинку, ложки та виделки з нержавіючої сталі, мішок в’язальної вовни, постільна білизна та одяг.
По всій видимості, після війни ніхто з місцевих євреїв не повернувся на малу батьківщину. Більшість загинули, хтось поїхав. Залишилися лише їхні будинки в центрі містечка – там, де був магазин Авраама Берга, сьогодні розміщується СЕС, а корчма Гершко Грінвальда використовується практично за призначенням – зараз тут ресторан «Кантіна». Будівля синагоги еволюціонувало спочатку в Будинок культури, а потім у відділення банку.
Ось тільки за кладовищем нікому доглянути – євреїв в Перечині давно немає, а місцеві жителі розбивають поблизу некрополя городи. Відтепер, як запевняє мер, ця практика буде припинена – спочатку навколо поховань зведуть огорожу, піднімуть всі повалені надгробки, потім прокладуть бетонні доріжки і зроблять ворота. Той випадок, коли краще пізно, ніж ніколи.
Борис Вайнер