З вересня цього року на Закарпатті, зокрема в Ужгороді, вперше розпочав свою роботу регіональний центр розвитку Української академії лідерства. У Програмі беруть участь 52 юнаків та дівчат віком від 16 до 20 років з 16 областей України.
Про те, як вдалася налагодити роботу, розмовляємо з керівницею ужгородського осередку Софією Станович та ментором з комунікацій Ярославом Євраєвим.
Ярослав родом із Павлограда на Дніпропетровщині, навчався на диктора і телеведучого програм у Київському університеті культури, завершує навчання у Запорізькому національному університеті на журналістиці. Працює в УАЛ третій місяць – зізнається, що вона кардинально змінює його життя.
«УАЛ – це про комунікацію, про співпрацю і про довіру, яка формується між командою менторів і студентами. Ми сприймаємо студентів як дорослих, сформованих особистостей, яким довіряємо, з якими спілкуємося, проводимо менторські розмови. Ми для них і наставники, й друзі, і підтримка. Вони можуть звертатися до нас по допомогу. І якраз цього в інших навчальних закладах не вистачає: наставництва і супроводу.
Академія – це про можливість доторкнутися до тих, хто змінює країну реально на практиці. Це змінотворці, державотворці, це люди-практики, люди, які викладають у топових вишах. Це топові політики. У студентів є можливість не просто їх почути десь там телебаченні, а поспілкуватися наживо, порозпитувати про те, що найбільше цікавить».
Софія родом із Дрогобича Львівської області, випускниця Академії 2017 року, закінчила також Львівську політехніку, розповідає про особливості навчання в УАЛ.
«УАЛ – це формаційна платформа особистісного і суспільного розвитку. Програма триває 10 місяців – з вересня до червня. Тут навчаються студенти, які взяли собі після закінчення школи такий популярний за кордоном gap year. Чому важливо робити таку перерву? Бо дуже важко в 16-17 років прийняти рішення, ким ти хочеш бути в житті. А ось за цей рік в Академії є змога сепаруватися від батьків, відчути самостійність, але зробити це з трохи старшими за себе наставниками, які можуть допомогти, порадити, бо ж самі зовсім недавно проходили такий досвід. Команда наставників віком від 22 до 35 років. Четверо з команди є випускниками Академії.
Для того, щоб абітурієнти стали студентами, вони проходять конкурсний відбір. Зазвичай це 10-12 осіб на одне місце. Мають завдання прочитати кілька книг і написати есе. Тоді пройти фізичні випробування (пробігти кілька кілометрів, зробити певну кількість відтискань тощо). Тоді етап співбесіди з членом команди. Тобто для того, щоб стати студентом, треба пройти доволі складний шлях, докласти зусиль, активно цікавитися Академією. Уже в статусі студента отримують завдання, які мають виконати до початку роботи Академії. Тому від самого початку вони розуміють, що в Академії багато вимагають, але й багато дають».
Три основні напрямки, в яких тут працюють: фізичний, інтелектуальний та емоційний. В Академії вірять в цілісну особистість. І в те, що людині треба гармонійно розвиватися. На питання, як уникають конфліктів, адже студенти приходять сюди з різних куточків країни, відповідають, що ставляться до них (конфліктів) як до ресурсу. Вчатьсяся з них екологічно виходити. Тобто проговорювати, що при цьому відчувають, які думки виникають з того чи іншого приводу.
«Ми навмисно робимо такий культурний мікс. Студенти навчаються «один об одного». Ідея в тому, що ми шукаємо не відмінності, хоч дуже їх поважаємо і шануємо, а схожості, тобто те, що об’єднує. Таким чином можемо формувати ідею об’єднання України».
Софія розповідає про те, з ким студенти працюють під час інтелектуальних блоків. «Вчора був Олександр Стародубцев, голова НАЗК. День перед тим – Андрій Зелінський, співзасновник УАЛ, філософ. Розкладав їм про владу і політику. Цілий день провели з Тарасом Кременем, Уповноваженим із захисту державної мови. Спілкувалися з представниками органів місцевого самоврядування, зокрема з Арсеном Мелкумяном, який розповідав також і про ведення успішного бізнесу. Є лектори, які говорять з ними про емоційний інтелект, розповідають про акторство, ораторське мистецтво, фінансову грамотність, економіку.
Хто краще це може зробити, ніж, скажімо, засновник Києво-Могилянської бізнес-школи, менеджер-економіст Павло Шеремета, який з власного досвіду розказує студентам про макроекономіку і як це працює на рівні держави. Михайло Колісник, який безпосередньо є підприємцем, має свій бізнес, читає економіку. Всі наші лектори – це практики. Ярослав Юрчишин розповідає їм про політику, про те, як працює Верховна Рада. Він депутат і має чим поділитися. Тобто з кожного напрямку ми шукаємо когось, хто є практиком. У нас є лектори, які працюють з нами з року в рік, бо вони дають класну світоглядну базу студентам. А є ті, кого ми шукаємо відповідно до нових запитів студентів на регіональному чи національному рівнях. У Мукачеві, наприклад, зустрічалися з міським головою Андрієм Балогою, і він розповів у деталях про свою роботу, про місто. Міністр освіти та науки Оксен Лісовий, попри часові обмеження, відповідав на питання студентів набагато довше, ніж розраховував.
Тільки з такого розширеного ракурсу молода людина може краще зрозуміти, відчути, чим вона би хотіла займатися у майбутньому. Вони обирають свій індивідуальний шлях, маючи різноманіття. Ми вчимо їх усвідомлювати глибинні цінності. Бути добрим громадянами своєї держави і добре виконувати свою роботу».
Починають свій навчальний рік студенти УАЛ з Петроса. Замість традиційного першого дзвінка, разом з наставниками піднімаються на Петрос, зустрічаються там з випускниками. Після цього мають перший етап становлення у своїх осередках, коли більше дізнаються про правила співжиття в Академії.
Упродовж Програми мають три модулі: «Воїн», під час якого гартують в собі дух, характер, силу, витривалість. «Дослідник», коли вчаться дивитися неоднобоко на ситуації, розвивають навики креативного мислення, досліджують абсолютно різні сфери для того, щоб потім вибрати своє. Наступний модуль – «Мандрівник». Під час нього вже звужуються і починають йти власною стежиною. Вирішують, де би вони хотіли навчатися, чого би хотіли досягнути в житті.
Є також етап під назвою «Нові плавні». Це з книги «Семенові зорі», яку написав Андрій Зелінський і в якій описана філософія Академії. Ось на цьому етапі студенти роздумують, як вони можуть запроваджувати отримані в Академії знання у своїх громадах. Працюють під гаслами – «Творимо себе – творимо Україну» і «Кожне завтра розпочинається вже сьогодні». Тому для них важливо зрозуміти, що кожен із них може зробити для свого села, міста, області, для своєї країни.
Кожен студент має відволонтерити 120 годин за час Програми: це робота з дітьми, з молоддю, з людьми літного віку, у притулках чи, наприклад, колись вони писали листи політв’язням. Для них це свого роду й профорієнтація. Якщо, до прикладу, сподобалося працювати з дітьми, сміливо можуть іти в освіту, в педагогіку.
Софія розповідає, що стараються організовувати для студентів й стажування. «Зустрічаємося, до прикладу, з підприємцями, а ті пропонують приїхати на кілька днів спробувати щось робити. От ми були на підприємстві «Крайна» – одна дівчинка зацікавилася роботою в лабораторії, тож підприємець погодився взяти її на кількаденне стажування.
У нас немає оцінок, немає дипломів. Студенти відчувають відповідальність за себе самих. У нас є процедура припинення співпраці, якщо, до прикладу, студенти неактивні в Програмі або порушують Правила Академії (протягом 10 місяців вони не можуть вживати алкоголь, палити, вживати наркотичні речовини й мати статеві стосунки між студентами чи студент-ментор). Вони свідомо погоджуються на ці правила, підписують відповідний договір».
Ярослав як ментор ділиться, що після канікул багато хто зі студентів, повертаючись з дому, каже, що їм важко спілкуватися з батьками або зі своїми старими друзями. І вони приходять до менторів із запитом: що з цим робити? Ось у цьому й полягає мета, щоб вони відчули себе тими, хто може нести зміни у свою родину, до своїх друзів, а тоді й далі – у навчальні заклади, куди вони вступлять. Вони зможуть їх змінювати зсередини. Підуть туди з певним зернятком, яке проростатиме далі.
«Наші випускники дуже активні у своїх громадах, волонтерять для ЗСУ, протидіють російській пропаганді, розповідають про справжню ситуацію у своїх регіонах. У нас зараз 1260 випускників (Академія працює 9 років), і більшість із них дуже активні люди. Вони створюють свої проєкти і часто звертаються до своїх же друзів, однодумців з Академії, щоб працювати командою. У результаті створюються класні ініціативи на місцях. Тобто й після випуску з Академії ти підтримуєш з усіма зв’язки, бо є Клуб випускників, де є можливість реалізовувати певні проекти, зустрічатися.
Це вже як спільнота. Наприклад, вчора була зустріч випускників з Євгеном Глібовицьким, який розповідав про стратегування. Ця спільнота продовжує спілкуватися, обмірковувати певні ідеї. Випускники Академії приходять до студентів, діляться власним досвідом».
Мова спілкування в Академії – українська та англійська. «Спілкуватися українською – це круто. Жити в Україні – це круто. Це про стійкість, про витривалість. Україна – це країна можливостей. Ми ті, хто може допомогти цим можливостям статися.
В Академії є 7 цінностей. Будь вільним. Будь справжнім. Будь другом. Будь мудрим. Будь творчим. Будь, бо ми Україна. Ми готуємо агентів змін».
Розпитуємо студентів про їхні враження від Ужгорода, від Закарпаття, і ось що чуємо:
«Ужгород – мультикультурне місто. Величезна кількість національностей тут уживається і налагоджує ефективну співпрацю. Ужгород вчить інклюзії через свою мультикультурність, бо ти мусиш залучати всю громаду до побудови міста» (Соня Сизоненко, Суми)
«Місто відкритих та щасливих людей. Місце можливостей та місце розвитку. Своїм спокоєм і компактністю нагадує мою рідну мальовничу Умань» (Марія Комісаренко)
«Ужгород – приємне та цікаве місце, був багато разів, але як турист, а не місцевий. Архітектура міста дуже красива та має дуже цікавий стиль» (Матяш, Київ)
«Я помітила, що в Ужгороді на більшості вулиць є велодоріжки, і на них дуже зручно їздити. У моєму місті я помічала набагато менше велодоріжок» (Юлія Гаврилюк, Київ)
«Була на Закарпатті лише проїздом, і вперше, будучи в Ужгороді, я приємно вражена красою міста. Обожнюю гуляти набережною, в моєму місті річки нема, і тут це тепер моє улюблене місце» (Лілія Ковалюк, Львів)
«До Академії я мала можливість пожити в Ужгороді деякий час, і я надзвичайно вдячна місту за теплий прийом, мені дуже подобаються люди тут, їх доброзичливість та відкритість до комунікації» (Марія Чабанова, Кропивницький)
«Я часто проводила літо в Ужгороді у родичів, але тепер воно відкрилося для мене з нового боку. Я побачила цей колорит, місцеву культуру і архітектуру і полюбила це місто ще більше» (Василина Опир, Львів)
«За ці два місяці, які пробули в Ужгороді, ми бачимо, як місцеве населення цікавиться Академією, її заходами. Ми організовуємо відкриті лекції, забіги. Волонтеримо. І завжди співпрацюємо з ужгородцями. Вони відкриті, вони зацікавлені тим, що ми робимо. Наша кооперація з мешканцями Ужгорода подарує місту та регіону багато цікавих проєктів», – колективна думка студентів Української академії лідерства.