Днями соцмережі збурилися від повідомлення про можливе закриття фізіотерапевтичного відділення УЦМКЛ. Депутат Ужгородської міської ради Олександр Волосянський, який зараз перебуває на фронті у лавах ЗСУ написав на своїй ФБ-сторінці, що відділення, де проходять реабілітацію військові, планували закрити без жодної альтернативи. «На своє виправдання в мерії повідомили, що «розробляється проєктно-кошторисна документація» для нового відділення реабілітації. Людською мовою це означає, що нічого практичного не зроблено і до моменту втілення в життя цієї «документації» (яка ще лише розробляється) потрібно мінімум півроку. Це якщо така документація дійсно розробляється, і це не просто пусті слова, які неможливо перевірити. Може, спочатку треба було розробити проєктно-кошторисну документацію, виділити необхідні ресурси, провести ремонти, підготувати все для нового відділення реабілітація поранених військових – а тільки тоді закривати існуюче?».
Ми поспілкувалися на цю тему із завідувачкою відділення Вікторією Браславець та пацієнтами, серед яких виявився і фронтмен гурту «Шабля» ВоваГейзер (Володимир Ейгензеер), легендарна пісня якого «Браття Українці» зібрала багатомільйонні перегляди та тисячі переспівів в інеті. Музикант продовжує виступати з благодійними концертами в Україні та за її межами, готується до концертного туру українськими діаспорами Європи, Канади, Австралії та США, метою якого є залучення до співпраці міжнародних донорів щодо сприяння будівництва реабілітаційного центру для військовослужбовців Збройних Сил України. Тож його коментар став для нас справжнім бонусом.
«У мене на початку війни була травмована ступня – не міг ходити. Звернувся у це відділення – так почав з ними співпрацювати. Відділення по суті своїй реабілітаційне, хоч назву має стару – фізіотерапевтичне. Тут багато чого не вистачало, тому почали підтягувати волонтерів. Ось зараз очікуємо на значну допомогу з Нідерландів. За два роки відділення отримало гуманітарної допомоги на 3 млн гривень – і це завдяки командній роботі. А чим пробують займатися інші? Закриттям відділення? Замість того, щоб допомагати, розширювати, створювати умови для реабілітації не тільки військових, а й містян та біженців, які сюди звертаються. Адже відділення працює також амбулаторно. При цьому персонал постійно піддається моральному тиску. В такій атмосфері працювати просто неможливо. А питання щодо реабілітації військових взагалі має бути на першому місці – вони на це заслуговують як ніхто інший.
Велике прохання до депутатів міської ради: треба порушувати питання, щоб із військкомату приходили сюди представники, як це було на початку 2022-го, і запитували хлопців, які тут лежать, чи є в них все необхідне, чи все в порядку з документами, з виплатами. Не тільки волонтери мають це робити. Бо є хлопці, в кого є рідні, а є такі, в кого нема. І йому нема де взяти. На такі речі, як мені здається, мають бути передбачені бюджетні видатки. Є такі випадки, коли хлопці, які проходили тут реабілітацію, повертаються для повторної, а їм намагаються сказати, що в нас місць немає (а вони є!) або вже й реабілітаційного відділення немає. Ви уявляєте? Людина на милицях приїхала за тисячі кілометрів, а йому таке кажуть…
Люди звикли до війни. Це страшно!! Одні помирають і калічаться. Інші роблять те, що роблять. Я спілкуюся з військовими всі ці 10 років і добре знаю їх настрої. Вони повернуться – і буде те, що було в 90-их – повірте моєму досвіду! Це дуже небезпечно для нашого суспільства. Ми маємо думати і робити висновки – інакше перемоги не буде. За логікою речей, оскільки вже є існуюче фізіотерапевтичне відділення, то його можна (але чи треба?) закривати тоді, коли вже буде створене щось нове, відповідно люди матимуть куди перейти. Старе ж треба реконструювати і розширяти, тому що йде війна, відповідно людей, які потребують реабілітації, стає більше. Чим більше таких медустанов буде, тим краще у нинішніх умовах. Я спостерігаю за процесом роботи в цьому відділенні вже два роки. Люди працюють. І ми будемо їм допомагати. Разом з міською радою, музикантами, військовими – усіма зацікавленими», – запевнив Володимир.
За словами Вікторії Браславець, завідувачки відділення, персонал має великий досвід і досконало знає свою роботу. Медики постійно навчаються та підвищують свій професійний рівень на спеціалізованих тренінгах й семінарах, втілюють нові методики лікування. «Загалом наше відділення поєднує два напрямки – активну реабілітацію і пасивну апаратну фізіотерапію. Остання, базуючись на законах науки – фізики, хімії, біології та медицини, які лягли в її основу, – фізичними факторами діє на клітинному рівні, що дає виражений протизапальний, протибольовий ефект і дуже допомагає при гострих станах, готуючи пацієнта до активної реабілітації. Виходячи із багаторічної практики, можу впевнено сказати, що комбінування активної та пасивної реабілітації переважно дає дуже позитивні результати у реабілітаційному лікуванні.
У нас багато років, наприклад, робиться нейром’язова електростимуляція – на сучасній апаратурі, методиками якої володіють не всі спеціалісти в інших медзакладах, і яка в комбінації з озокеритолікуванням і активною реабілітаціею дає досить хороші результати у лікуванні нейропатій різного походження, досить розповсюджених у військових після поранень кінцівок. На базі нашого відділення вже майже два роки проходять лікування та відновлення військовослужбовці з різними пораненнями. Вони отримують реабілітаційні послуги як у палатах інших відділень, так і безпосередньо у нашому, неодноразово повертаються амбулаторно. Окрім реабілітаційного лікування, отримують ще й психологічну допомогу від наших партнерів-волонтерів», – розповіла Вікторія Володимирівна.
До розмови долучається Геннадій, військовий. «Я тут лежав у 2022-2023 році. Дуже сподобалося ставлення до мене. Хороший персонал. Мене підняли тут з лежачого положення. Поступив десь у жовтні 2022-го, а сів у візок 13 січня 2023 року. Хочу сказати велике спасибі завідуючій, медсестрам, інструктору з реабілітації Хомин Тетяні Михайлівні. Після того я був пів року в Данії – хотів, щоб мені поміняли протез правого кульшового суглобу. Побачив, що таке Європа. Може, комусь і допомогли. Мені – ні. Пів року прочекав, тоді вирішив повернутися в Україну. В Інституті травматології в Києві мені поміняли суглоб, тоді подзвонив сюди, щоб приїхати. Кажуть: їдь. Була, правда, паперова волокита: не так оформлене направлення… Тепер лежу в травматології, а сюди ходжу на процедури. Зараз нога гнеться на 45 градусів, а треба, щоб на 180. Процес іде. Мені треба орбітрек іншої марки. Це як у машині: якщо не обновляти – далеко не поїдеш. На все це треба кошти.
Тут, у відділенні, треба зробити ремонт, закупити необхідне обладнання. І заробітну плату цим лікарям підняти. Ніхто ж не хоче робити за копійки – простіше поїхати за кордон і робити там на чехів, на поляків. Не бачити сім’ї, зате бути з грішми. Треба старатися і не розкрадати гроші.
Я сам з півдня України, але скажу, що тут почуваюся дома. Люди дуже співчутливі, привітні, зібрані. Волонтери стараються».
Ще один пацієнт Іван поділився своєю історією: «Мене укусив кліщ – від цього спаралізувало ліву руку. Лікарі тут відновили мені її рухливість і зняли біль. Щодо військових, то сам бачив з десяток таких, які тут реабілітувалися. Ми на сусідніх койках лежали. Їм допомагали відновлюватися після дуже важких травм. Зрозуміло, що таке відділення потрібне. Це злочин зараз його закривати. Їм допомагати треба».
За словами Олександра Волосянського, суспільний резонанс змусив чиновників дати задню. Працівникам відділення фізіотерапії керівництво вручило нове офіційне повідомлення про реабілітацію, де зафіксовано, що колектив відділення продовжить свою роботу з реабілітації поранених. Відселяти відділення не будуть, всі залишаться там, де і є зараз. На думку його колеги-депутата Арсена Мелкумяна, «реабілітаційне, або фізіотерапевтичне відділення, яке зараз існує у міській лікарні, має однозначно залишатися, причому на своєму місці. Не може бути так, щоб люди перебували у підвішеному стані. Йдеться і про персонал, і про пацієнтів. До того, як буде створений новий реабілітаційний центр, який би відповідав усім стандартам експлуатації, не може йти мова про закриття цього відділення. Навпаки, треба розглянути таку можливість, щоб і тут залишити відділення, покращивши його умови, і новий реабілітаційний центр створити. Причому якщо вони знаходитимуться у різних частинах міста, то це лише на плюс у плані логістичному».