У професіональний футбол він потрапив лише у 23 роки – до того часу виступав на аматорському рівні. Один рік провів у першості Рожнятівського району, ще декілька сезонів відбігав у чемпіонаті Івано-Франківської області. Дорогу у великий футбол йому дало місцеве Прикарпаття, яке він цього року, в статусі одного з лідерів команди, покинув заради львівського Руху. Наразі Богдан Оринчак на правах оренди виступає у складі ужгородського Миная.
Футбол 24 розпитав Богдана про ці етапи його кар’єри, а також роботу в час карантину.
Прикарпаття – Карпати
– Це був один із найпам’ятніших поєдинків у моїй кар’єрі (Прикарпаття обіграло Карпати – 2:1 – у Кубку України 2017/18, – Футбол 24). Ту перемогу ми святкували майже добу. Жартую (Усміхається). У Першій лізі небагато матчів, які можна назвати словом “дербі”, але це було саме воно – справжнє дербі, і я це відчув. Не можу сказати, що Карпати не хотіли виграти. Просто ми хотіли цього більше. Не раз чув, що нібито нам сумку грошей занесли перед матчем, щоб мотивувати, але такого не було.
Коли команди з твого міста більше десяти років не можуть пробитися в 1/8 фіналу Кубка України, а ви граєте з командою, яка переживає серію невдач, то яка ще потрібна мотивація? Преміальні за ту гру нам виплатили пізніше: щоправда, обіцяли одну суму, а віддали іншу, сказавши, що не змогли назбирати. Та це не так важливо, бо в ту ніч нас у Франківську носили на руках – треба було лише мати здоров’я пити з тими, хто пригощав.
СК Дніпро-1
– Перед стартом сезону 17/18 сказав партнерам по команді: якщо я заб’ю СК Дніпро-1, Металісту та Волині, то з якоюсь із цих команд поїду на збори. Забив Дніпру і Металісту, але, на жаль, не забив Волині. Та на збори все одно поїхав. Мене з одноклубником (Ярославом Конкольняком, – Футбол 24) запросив Дмитро Михайленко з СК Дніпро-1, вони тоді якраз до Прем’єр-ліги готувалися.
Зіграли декілька матчів, я навіть забив гол у спарингу з луганською Зорею, але контракти з нами не підписали. Михайленко після одного з матчів пояснив нам це тим, що Прикарпаття хотіло за нас гроші, а в Україні така ситуація, що гроші за гравців не платять.
Рух
– На перегляд мене запросив головний тренер – Юрій Михайлович Бакалов. Десь тиждень я тренувався з командою, навіть зіграв одну гру. Але оскільки мій контракт належав Прикарпаттю, треба було повертатися до Івано-Франківська. Пояснив усе головному тренеру, спортивному директору, мені сказали: не переживай, ти сподобався президенту, тож ми з тобою підписуємо контракт.
Не знаю, чи платив Рух за мене якісь гроші, це питання між собою вирішували Григорій Козловський і мер Франківська Руслан Марцінків. Рух підписав мене на півтора року, але на зборах у Туреччині керівництво вирішило, що півроку я проведу в оренді в закарпатському Минаї.
Минай і карантин
– На час карантину гравців Минаю відпустили додому, сказали підтримувати форму самостійно. Ця карантинна відпустка планувалася на 10 днів, а затягнулася вже на місяць. Наразі інформації, коли повернемося до тренувань, немає. Та й узагалі – моя оренда була розрахована лише на півроку, тому, можливо, після карантину одразу повернуся в Рух. Шкода звісно, що так вийшло, бо встиг зіграти за Минай лише один матч.
Про Кополовця
– Михайло Михайлович хоч і спортивний директор, але всередині команди це не відчувається. Для хлопців він наразі більше партнер, аніж керівник. Міша тренується нарівні з усіма, або й, можливо, навіть інтенсивніше за інших. Тим паче Васильович (Василь Кобін, – Футбол 24) йому ніяких поблажок не робить. Кополовець завжди готовий допомогти: як тільки я переїхав в Ужгород, він допоміг не лише знайти квартиру, а й навіть речі перевезти.
Святослав Драбчук, спеціально для Футбол 24