Ми працювали в режимі нон-стоп, нам привозили по 5-6 хворих на годину – лікарка з Ужгорода
Молодий пацієнт питав, чи буде він жити і тримав мене за руку – лікарка з Ужгорода
Радіо Свобода у рубриці #МояІсторія розповідає історії людей, на життя яких вплинула пандемія коронавірусу COVID-19. Це – лікарі, які рятують життя; пацієнти, які борються з недугою, та їхні родичі; малі підприємці, які рятують свій бізнес чи відкривають нові можливості.
Після тижневої зміни лікарка-ендокринолог Іванна Свердлюк пише в мережі «Фейсбук» про те, що COVID-19 – це не жарт, а справжня загроза. Вже понад 10 років вона працює в Закарпатській обласній клінічній лікарні ендокринологом. Медик дає інтерв’ю Радіо Свобода після третьої тижневої зміни – весь цей час вона жила в лікарні, а потім ще три доби про всяк випадок сиділа на самоізоляції. Розуміє, що це не останній виклик – восени очікують нової хвилі коронавірусу. Сил у лікарів майже немає, «але пост не кинемо», каже Іванна і закликає людей берегти своє здоров’я.
В Україні за останню добу виявили 1271 випадок коронавірусного захворювання COVID-19, свідчить система моніторингу РНБО. Нинішні добові дані – найвищі в Україні від початку пандемії.
COVID-19 вперше «завітав» в Ужгород близько чотирьох місяців тому. Спочатку рівень хвороби був невисоким, хоча Ужгород – прикордонне місто, а Закарпатська область межує із чотирма європейськими країнами. Спочатку пацієнтів відвозили тільки в обласну інфекційну лікарню, але через 2-3 тижні після Великодня кількість хворих на COVID-19 різко збільшилася. Лікарня, де працює Свердлюк, стала другою в області, що взяла на себе пацієнтів із COVID-19 – тоді їх привозили по 5-6 на годину. Палати для їхнього лікування облаштували на базі нового хірургічного комплексу, в якому встановлене реанімаційне обладнання, оксигенератори і апарати Боброва для зволоження кисню. Був також виділений окремий ліфт, щоб чиста і брудна зони не перетинались.
«Ми працювали в режимі нон-стоп. Тоді в нас було під 100 хворих, хоча ми могли прийняти тільки 87. Лікарня була як «маленька Італія», бо люди лежали в коридорах. Це був пік, потім все трохи зупинилось. В нас зараз – біля 50 хворих. І ми можемо сказати, що це плато», – говорить Свердлюк.
Одразу після початку пандемії в медзакладі почали формуватися лікарські бригади – одна реанімаційна і одна терапевтична. В бригадах є пульмонолог, невропатолог, ендокринолог і хірург.
«Вперше я пішла в бригаду одразу після Великодня. В бригаді працює чотири лікарі, вісім медсестер і дві санітарки. І ми всі працюємо в режимі 24/7. Заходимо в суботу або в середу і тиждень живемо там. Кожні 12 годин заходимо в зміну до пацієнтів, для чого вдягаємо на себе захисний одяг. Він складається десь з десятка елементів. Захист справжній, за ці чотири місяці ніхто з медпрацівників не захворів. Чотири години ми працюємо із пацієнтами, дочікуємось зміну і йдемо «розмиватись». Десь 40 хвилин я знімаю з себе всі елементи захисту», – розповідає про свою роботу Іванна Свердлюк.
Вдягнутися і роздягнутися – це найважливіше, каже медик. В самій «зоні» шансів заразитися мало, хіба що якщо зняти маску під час контакту із пацієнтом. Лікарка вже тричі заходила в зону і відпрацьовувала тижневі зміни. Перше, що каже – пацієнти важкі і здебільшого всі потребують кисневої терапії.
«Перше, що ми їм даємо – це кисень. Друге, що ми їм даємо – це препарати, які запобігають тромбоутворенню. Це не класична вірусна пневмонія, до якої ми звикли. Це мілкий пневмоніт судин легень, всі легені в мікротромбах. І тільки потім ми додаємо антибіотики, коли є доведена бактеріальна інфекція. Для «ковідних» антибіотики – це як при перитоніті грілкою гріти живіт», – говорить лікарка. В лікарні дотримуються останньої версії протоколу лікування COVID-19 від МОЗ.
Свердлюк проводить аналогію – вірус імітує отруєння чадним газом. Він зв’язується із гемоглобіном, утворюючи токсичний гемоглобін, за рахунок чого легені повністю уражаються мікротромбами. Тому потрібен кисень, щоб очистити отруєння організму.
Лікарці не подобається, коли говорять, що пацієнти помирають через супутні ускладнення – цукровий діабет, бронхіальну астму чи інші патології. Тому що помирають і молоді люди, і помирають швидко.
«Чому? Бо вони не вірили. Думали, що це дурниця, що це все придумано. Не йшли до останнього до лікаря, а коли їх привозили, то вони за 5-6 годин помирали. Я досі не можу прийти до тями через свого останнього пацієнта, про якого писала у фейсбуці. Він був молодий, він був активний і він питав мене: «Чи буду я жити?». Я тримала його за руку і казала, що він буде жити, що ми із ним підемо на каву в місті. І цей пацієнт помер», – ділиться Свердлюк сумними спогадами з останньої зміни.
Люди підхоплюють COVID-19 в місцях масового скупчення – Свердлюк
Станом на 4 серпня, за офіційними даними, в Закарпатській області від коронавірусу вилікувались 2130 пацієнти, померли 206 людей. Іванна Свердлюк вважає, що послаблення карантину жителі Закарпаття сприйняли як його повне скасування. Наразі в Ужгороді працюють кафе і ресторани, на вулиці – великі скупчення людей.
«Ми питаємо пацієнтів, які до нас поступають, де вони захворіли. Купка людей була на весіллі, купка – на похоронах, купка – на якійсь забаві. Тобто вірус не звалився на них, поки вони йшли по вулиці. Це все були скупчення народу. Один наш пацієнт взагалі сказав так: «В нас в райцентрі було велике весілля і до 20 людей захворіло», – розповідає Свердлюк.
В їхній лікарні від коронавірусу лікували і вагітних жінок, і дітей, і молодь. Були і пацієнти, в кого немає хронічних захворювань, але хворіти все одно було важко, каже лікарка. І додає: в молодих людей вірус чомусь розвивається значно швидше, аніж в літніх, які хворіють на діабет чи гіпертонію.
«Бачити, як людина задихається – це дуже страшно. Я працюю медиком з 1999 року і бачила багато смертей. Але смерті людей, які задихаються – це інше. Вони при тямі, вони все розуміють, вони просто задихаються. Це жахливо», – розповідає лікарка.
Пацієнти часто кажуть, що раніше «були дурні», коли не вірили у хворобу. Кажуть лікарям, що були впевнені, що їх це не торкнеться. В лікарні вони лякаються і починають попереджати інших, говорить Свердлюк.
Пацієнти із «ковідом» телефонують родичам і розповідають, що коронавірус справді існує, – Іванна Свердлюк
«Особливо на них впливає смерть в палаті, якщо таке стається. Після цього в них дуже тяжкий психологічний стан. Вони починають телефонувати родичам і казати: «Не ходи туди, не ходи сюди, коронавірус справді існує, я бачу людей, які хворіють». Але я не розумію, чому це не працює, чому і далі привозять нам таку кількість людей».
Після тижневої зміни лікарям роблять тест на антитіла і ПЛР-тест на коронавірус і на три доби відправляють на самоізоляцію. З родини доводиться йти на 10 днів, і це виснажує, розповідає лікарка. Але ще більше виснажують умови роботи в захисних костюмах.
«Дуже-дуже жарко всередині костюму, може бути і 50, і 60 градусів. Деякі дівчата непритомніли, тому що їм ставало зле. В костюмі сильно пітнієш, йде втрата рідини, і тому непритомніли. При цьому зняти захисну маску нереально. Ти мусиш колегу винести з «зони» так, щоб її «розмили» за правилами», – говорить лікарка.
Іванна Свердлюк закликає українців допомогти лікарям – берегти своє здоров’я. Перебіг хвороби зовсім непередбачуваний, говорить вона. В лікарні був пацієнт, якого вже планували виписувати, але за дві години в нього піднялася температура і він помер. Лікарям також страшно, каже Іванна, але «це наш обов’язок».
- Михайло ШтекельЖурналіст. Працюю в медіа-сфері з перервами із 2003 року. В 2013 році спробував переїхати з рідної Одеси до Києва, писав про Революцію гідності, анексію Криму і знімав війну на Донбасі. У 2017-му повернувся до Одеси – міста непростого, але вкрай цікавого. Навчався на філософському факультеті, тому маю слабкість до довгих текстів. На Радіо Свобода працюю з 2014 року. Пишу, фотографую, знімаю, спілкуюсь із людьми.