Молода лікарка-анестезіолог Вікторія Бігунець з Дубового ось вже два роки працює у крайовій лікарні чеського містечка Хеб. Вікторія Сергіївна зазначає, що працювати лікарем за кордоном була її мрія ще зі студентських років. І зараз дуже задоволена, що зуміла домогтися бажаного. У Чеській Республіці пані Вікторія зуміла розкрити та покращити свої професійні якості. А ще здобула неоціненний досвід протидії коронавірусу. Адже з початку епідемії у лікарні, де працює дубівчанка, почали приймати та лікувати чехів, що занедужали на Ковід-19. Тож у розмові з Вікторією Бігунець про специфіку чеської медичної системи та лікування пацієнтів на Ковід-19.
Мрія – працювати за кордоном
Вікторіє Сергіївно, де здобули медичну освіту і де спершу працювали?
Я закінчила Буковинський державний медичний університет за спеціальністю «Лікувальна справа» ще у 2015 р. Інтернатуру з неонатології приходила у Львівському національному медичному університеті імені Д. Галицького, а згодом – на базі Обласної дитячої лікарні (м. Мукачево), у реанімації новонароджених. Після інтернатури була направлена в пологове відділення Тячівської РЛ, де працювала неонатологом близько 9 місяців. У Чехію виїхала у травні 2018 року.
Що передувало рішенню працювати за кордоном?
Бажання працювати за кордоном з’явилося ще десь на третьому чи четвертому курсі. У цей період я зустрічала лікарів, які також планували переїзд, або вже були готові виїхати до інших країн. Від них же довідувалась про переваги роботи в іноземних лікарнях. І ось на шостому курсі прийняла остаточне рішення, що надовго в Україні я не затримаюся. І причиною тому була не тільки фінансова складова. Так, я вчилася на державному замовленні, однак свою омріяну спеціальність анестезіолога отримати вдома у мене не було шансів. Єдине, що було наближено до інтенсивної медицини – це неонатологія. Також я знала, що у Європі є можливість розвиватись, відвідувати конгреси, форуми та відчувати себе справжнім лікарем. Вже на останньому курсі університету почала інтенсивно вивчати німецьку мову, оскільки мала намір переїхати до Німеччини. Та у перший рік інтернатури доля звела мене з медичкою, яка саме збиралась переїжджати до Чехії. Завдяки цій лікарці, я перейнялась ідеєю працювати там. Декілька місяців вагалась – Чехія чи Німеччина. Та все ж обрала Чехію. Напевно, у цьому зіграла роль і мова, чеську було легше вчити. Півроку інтенсивно позаймалась з репетитором, і я вже добре володіла чеською мовою. Наприкінці інтернатури відправила диплом на нострифікацію, почала готуватися до перших іспитів. Це були комп’ютерні тести з медицини та медичного законодавства. Також розпочала пошук лікарні, яка має спеціальну акредитацію для лікарів-іноземців, що перебувають на етапі своєї апробації. А таких лікарень у Чеській Республіці досить мало. Тож від моменту успішного складання тестових іспитів до переїзду за кордон пройшло 8 місяців. І це ще вважається дуже коротким терміном.
Розкажіть про сьогоднішнє місце роботи.
Зараз я працюю лікарем в анестезіологічно-реанімаційному відділенні крайової лікарні, що знаходиться у місті Хеб Карловарського краю. Наша лікарня обслуговує, крім містян, жителів прилеглих сіл, загалом, це близько 1 млн осіб. Саме місто знаходиться на кордоні з Німеччиною, що дозволяє їздити на велосипеді до сусідньої країни за продуктами.
Яка специфіка роботи лікаря-анестезіолога?
Працюю щодня, окрім вихідних, з сьомої години ранку до пів на четверту, а також маю перерву на обід. За графіком також маю чергування. У ці дні я або можу залишитися після закінчення робочого дня, аби завершити планові операції, або приїжджаю за викликом на операції до лікарні у найкоротший термін – за 15-20 хв. Кожного ранку я отримую певне завдання: або залишаюся працювати у палатах, обстежую хворих, які йдуть на планову операцію, або працюю в операційних, де вводжу наркоз пацієнтам. У лікарні є кілька операційних відділень: хірургічне, травматологічне, урологічне, гінекологічне та лор-профілю. Також у нашій лікарні проводять як планований, так і ургентний кесарів розтин.
Як іноземних лікарів сприймають чехи?
Мені здається, що чехи досить привітні, вони завжди посміхаються, намагаються всім допомогти. Принаймні, такими були всі мої чеські колеги. Кожному іноземцю, який працює у закладі, вони дають час освоїтись, а потім вже роблять висновки про новачка, як про спеціаліста. Чехам не так важливо, яку фахівець мав практику і стаж роботи у країні, звідки приїхав, для них важливо, чи лікар подолав мовний бар’єр і чи має професійний розвиток за перші місяці роботи.
Лікарі-іноземці у Чеській Республіці допомагають один одному?
Так, існує така практика. Зокрема, російськомовні лікарі, які приїхали з країн СНД, створили у телеграмі чат, де російською чи чеською спілкуються, консультують один одного, допомагають вирішувати професійні питання у режимі «24/7». Насправді, це дуже інтелігентні люди, які працюють поза політикою, жодного разу не виникало між учасниками чату конфліктів. Також тут створено організацію лікарів із закордонною освітою «Doktor Cechov». Вона надає іноземцям-медикам не тільки підтримку, а буде також займатись відстоюванням їхніх прав.
Страхова медицина – добробут країни
На вашу думку, яка основна відмінність системи охорони здоров’я Чеської Республіки та України?
У Чехії впроваджена страхова медицина, і це основа добробуту країни. Пропрацювавши перші місяці у лікарні, я була дуже вражена організацією роботи закладу. У розпорядженні лікарів наявні всі необхідні засоби та обладнання. Іноді мені було навіть шкода викидати розхідний матеріал після першого використання, який в Україні ми використовували зазвичай двічі, а то і кілька разів. Бувало, що якихось ліків, які призначала пацієнту, не було у наявності у лікарні, та вже наступного ранку їх за замовленням доставляли. Великим плюсом є те, що тут є всі лабораторні та інструментальні методи, необхідні для постановки діагнозу. У чеських лікарнях все дуже стерильно. На жаль, цього бракує українській медицині. Похизуватися хорошими умовами та медикаментозним забезпеченням у нас можуть тільки лікарні великих міст – Львова, Києва, Харкова, Одеси, де проводять складні операції. А ось українські периферійні медичні заклади, на жаль, у не найкращому стані. Адже у районних лікарнях часто не вистачає елементарних ліків та медичних засобів. Хоч українські лікарі нічим не гірші за європейських, їм просто потрібно дати з чим працювати. А ще у Чехії я побачила надзвичайну відповідальність лікарів та командну роботу всього медперсоналу. У медзакладі протягом року для спеціалістів проводять лекції на різні теми – від охорони праці, пожежної безпеки до професійних. Скажімо, у відділення доставили новий пристрій, тож всі медики 100% повинні вміти з ним працювати. Існує чіткий алгоритм дій при кожній маніпуляції, ризик помилки завжди зводиться до мінімуму. Ми, реаніматологи, разом з медсестрами відділення, відповідно до графіка, впродовж року раз на місяць працюємо в інших відділеннях, де для медперсоналу проводимо короткий тренінг щодо реанімаційних заходів.
А чи має ця система охорони здоров’я мінуси?
Безперечно, і ця система охорони здоров’я не є бездоганною. З мінусів – це те, що тут мало лікарів. Тому, до прикладу, аби здійснити візит до стоматолога, треба записатись у чергу, яка може тривати до півроку, до сімейного лікаря також завжди черги. Всі візити до лікарів чехи здійснюють за попереднім записом. Однак якщо у пацієнта невідкладний стан, то приїздить «швидка». Але і тут є свій плюс, через те, що лікарів мало, вони користуються шаною у суспільстві. У будь-якому колі спілкування достатньо, щоб хтось дізнався, що ти лікар, як ти отримаєш до себе відповідне ставлення. Напевно, лікарі в Україні мають бути менш доступними, щоб у них не витирали ноги.
Крайова лікарня стала епіцентром поширення Ковід-19
Наразі Чехія, як і Україна поступово виходять з карантинних обмежень. Як розвивалась ситуація з Ковідом-19 у країні?
У лютому, перед початком спалаху епідемії у Європі, чимало чехів відпочивали в італійських Альпах. Частина з них на курорті й занедужала на Ковід-19. Саме пацієнти, які повернулись з Італії, на початку березня були першими госпіталізованими в університетських лікарнях Праги. Однак тоді ще мало хто з чехів серйозно сприймав ситуацію. І тільки після 14 березня, коли уряд оголосив надзвичайну ситуацію, відповідно було заборонено проводити масові заходи, закрито всі заклади та крамниці, окрім продуктових магазинів, поштових відділень, банків та міських адміністрацій, також було заборонено іноземцям заїжджати до країни, то громадськість більш серйозно задумалася про небезпеку, яку несе вірус. Обмеження посилювались з кожним днем. І вже 16 березня було повністю закрито кордони, чехам заборонялось виходити без поважної причини з дому, уряд зобов’язав усіх носити маски та інше.
Разом з тим, люди почали проявляти турботу один до одного. Так, особам після 70 років адміністрація міста почала приносити безкоштовно набори продуктів. Адже цим людям заборонялось виходити на вулицю. Всі інші пенсіонери мали 2 години зранку для того, щоб піти в магазин, в той час молоді люди не мали право заходити до маркетів. Дуже велику підтримку відчули й медики. Нам просто дарували різні напої, енергетики, солодощі, фрукти, приносили закуски, готові обіди. Деякі приносили купони в магазини. Тепер маю багато знижок на СПА-процедури. Нам мішками приносили пошиті маски (на роботі ми, звичайно, їх не використовуємо, але для походу в магазин вони підходять). А ще волонтери безкоштовно на 3d-принтері друкували захисні щити, перехідники, аби можна було накрутити спеціальний фільтр на маску для дайвінгу.
Як вплинула епідемія коронавірусу на роботу вашої лікарні?
Лікарня у м. Хеб стала досить відомим епіцентром протидії поширенню коронавірусу на території Чехії. Так, лютий-березень – це сезон проведення різноманітних балів. І на один з таких заходів завітав й перший інфікований на Ковід-19, який напередодні приїхав з Італії (в останній день, коли ще не обов`язково було сидіти на карантині після приїзду). Це був вечір пожежників. Цей пацієнт й заразив багатьох відвідувачів цього святкового дійства, згодом вони стали першими пацієнтами нашої лікарні, у яких було діагностовано коронавірус. До 15 березня таких хворих переводили в іншу лікарню. А вже 20 березня перший пацієнт потрапив у реанімаційне відділення нашої лікарні, з яким контактувала і я. Це був 83-річний чоловік з атипічною неврологічною симптоматикою. Якщо простими словами, у той момент він просто втрачав свідомість, переставав дихати та поступово зупинялось його серце. Лікарі успішно провели серцево-легеневу реанімацію і наступного дня він був на вигляд абсолютно здоровим. Однак через деякий час напади повторились, і так три рази за однаковим сценарієм цього пацієнта ми реанімували. Зрозуміти, що з пацієнтом не так і поставити точний діагноз лікарі не змогли відразу. Після різних обстежень, які нічого не показали, тільки 25 березня провели ПЛР-тестування, яке підтвердило коронавірус у недужого.
Чому ж так пізно? По-перше, ми були не готові до епідемії ще морально. По-друге, місцева лабораторія тільки тоді почала робити аналізи. До того всі аналізи відправлялися до лабораторії у Прагу.
Тобто лікарня не була готова приймати хворих на Ковід-19?
Так, і це мало свої наслідки. Через несвоєчасне тестування пацієнта, на Ковід-19 занедужали 11 медсестер та 2 лікарів. Адже медперсонал, який надавав допомогу недужому, тісно контактував з ним. І те, що я не заразилася в момент реанімаційних дій, просто диво. Через деякий час нам довелось реанімувати ще кількох хворих на Ковід-19. Тож було прийнято рішення, що лікарня й надалі прийматиме таких пацієнтів. Однак вже заклад почав готуватися до цього. Оскільки у лікарні відсутнє інфекційне відділення, то для пацієнтів середньої важкості було перепрофільовано терапевтичне відділення. Простір було розподілено на два відділення – одне для недужих на Ковід-19, інше – для тих, у кого тест не підтвердив недугу. Всіх пацієнтів, які до лікарні потрапляли у важкому стані, тестували на коронавірус. Особи, у яких тест був позитивний, залишалися у нашому закладі, а тих, у кого не було виявлено вірус, відправляли до іншої лікарні.
Коли лікарня почала отримувати необхідне захисне оснащення?
У перші дні, коли ми зіткнулися з небезпечною недугою, спецкостюмів та масок у лікарні було обмаль. Засоби індивідуального захисту до нас почали надходити відразу, як було визначено, що заклад буде приймати хворих на коронавірус. Важливу роль в тому зіграв літак українського виробництва «Руслан», який на замовлення чеського уряду просто тоннами доправляв у Чехію з Китаю маски, костюми, респіратори.
Розкажіть про свій досвід роботи з хворими на Ковід-19?
Відколи було вирішено, що лікарня прийматиме пацієнтів з коронавірусом, то медперсонал був поділений – одні працювали виключно з тими, у кого виявлено вірус, інші – з тими пацієнтами, у котрого тест показав негативний результат. Я була відсторонена від роботи в операційних, там працювали інші колеги, з якими ми не перетинались. Щодня разом з завідувачем перебували у реанімаційному відділенні, де лікували важкохворих пацієнтів на коронавірус. Робочий день починався з одягання захисного костюма та маски, у такому обмундируванні ми заходили на так звану брудну територію, де проводили від 3 до 5 годин. З ранку до обіду, поки ми перебували у відділенні та були одягнуті у костюми, то не могли ні торкатися обличчя, ні пити води, і навіть сходити до туалету. Вже після перерви і обіду до хворих на Ковід-19 заходив хтось один з лікарів. Медсестри теж змінювали одна одну. На жаль, специфічних ліків проти недуги поки що нема, тож, лікуючи пацієнтів, користувались протоколом, який проробили європейські колеги. Пацієнти на ШВЛ були з критичними параметрами вентиляції, крім вірусної, у них розвивалась ще і бактеріальна пневмонія, яка потребувала комбінації антибіотиків. Коли вірус пройшов альвеолярний бар’єр у легенях, то циркулював у крові пацієнтів – розвивалась дисфункція всього організму, зокрема, гостра ниркова недостатність. Тож людина потребувала негайного гемодіалізу. Одного молодого пацієнта ми гелікоптером транспортували до Праги на ЕКМО – цей апарат насичує організм киснем, проводячи штучний кровообіг. І така процедура застосовується лише у тому разі, коли використано всі можливі методи лікування.
Наскільки ефективно спрацювала ваша лікарня у протидії коронавірусу?
З початку епідемії у реанімації лікарні у середньому щораз перебувало 5 важкохворих пацієнтів, їх було під’єднано до апаратів штучної вентиляції легень. На жаль, наша успішність у лікуванні була низькою – близько 90% госпіталізованих, яких було під’єднано до ШВЛ, померло. Здебільшого, це пацієнти похилого віку (75-80 років), які мали супутні патології.
А чи поменшало наразі недужих на Ковід-19 у вашій лікарні?
Наразі так, але всього 2 тижні тому була друга хвиля зараження персоналу лікарні. І на цей раз захворіли медики, які працювали у так званому чистому відділенні. Там перебували пацієнти, які умовно були без коронавірусу і мали негативний ПЛР-тест. Тож персонал, навідуючись до них, не одягав належного захисного одягу і щитів захисту. Лише через тиждень перебування у лікарні у цих недужих погіршилось самопочуття, тоді від них було взято чергові аналізи, які вже показали Ковід-19. Тобто вірус підступний, навіть тест ПЛР не завжди дає правдиві результати. Коли виникла друга хвиля зараження медперсоналу, то до лікарні приїхали військові медики на допомогу. А пожежники провели повну дезінфекцію закладу спеціальним газом. Тож нині працюємо у штатному режимі. Крім того, на території закладу почав діяти спеціальний намет, куди люди приїздять за направленням сімейних лікарів, аби здати мазки на ПЛР-тест. Тож додатково медичний персонал працює ще й там – проводить забір біоматеріалів. Якщо людина з підозрою на Ковід-19 не має власного авто, за ним додому їде спеціальна «швидка».
У Чехії був легкий сценарій епідемії коронавірусу
Як оцінюєте роботу чеського уряду та організованість чехів у протидії епідемії?
Мені здається, що у Чехії був легкий сценарій розвитку подій. Вчасно впроваджені урядом заходи уповільнили розповсюдження вірусу серед населення. Зіграло позитивну роль й те, що чехи відповідально поставились до карантинних вимог. Всі носили маски, ніхто не виходив на вулицю без нагальної потреби. У Міністерстві охорони здоров’я завжди оновлювали актуальну інформацію у протоколах лікування. Провідні професори в країні проводили навчальні вебінари для медиків.
На вашу думку, як швидко вдасться подолати епідемію у світі?
Важко сказати, бо це новий вірус, про який вчені ще дуже мало знають. Багато залежить від відповідальної поведінки людей, від того, як довго будуть зберігатись антитіла у крові тих, хто перехворів, чи буде вірус послаблюватися, переходячи від людини до людини. Потрібно створити так званий колективний імунітет. Вірус з популяції ми ніколи не викорінимо повністю. Єдине, потрібно вчасно реагувати на збільшену кількість випадків. Адже для людей похилого віку Ковід-19 ще довго буде небезпечний, тому варто берегти своїх дідусів та бабусь.
Які ваші плани у найближчі роки?
Зараз я в процесі передатестаційної підготовки. Тому, якщо в професійному плані, то і подальше самовдосконалення, стажування в інших лікарнях та розвиток себе як спеціаліста. Однак певні корективи у мої плани вже внесла епідемія. Через пандемію так і не відбулися два анестезіологічні конгреси, на які я мала намір завітати. Не виключено, що Чехія це не остання європейська країна, де я практикуватиму як лікар.
Чи плануєте колись повернутися до України?
Такі думки поки не виникали. Звісно, я шалено сумую за батьками та рідними, за Закарпаттям, бо це моя рідна земля, яка дала мені багато чого. Але поки що я не бачу себе лікарем в Україні.
Щасти Вам, дякую за цікаву розмову.
Розпитувала Лідія БІЛАК для Tyachiv.com.ua