Голова Іршавської РДА Іван Іванович Завидняк нещодавно перетнув рубіж сто днів при владі. Оскільки він не такий уже частий герой наших статей, то для більшої публічності редакція звернулася до нього із кількома актуальнми запитаннями.
– Іване Івановичу, 100 днів при владі – традиційна нагода для інтерв’ю. Ви – місцева людина, бо тут виросли і навчалися у школі. Водночас подальша ваша доля формувалася поза Іршавщиною. Виходячи з цього, можемо припустити, що на справи у колишньому нашому районі ви дивитеся із двох позицій – як місцевий і водночас сторонній спостерігач…
— Що стосується питання моєї маленької Батьківщини і місця народження, то однозначно, що я, як людина, котра все своє дитинство прожила в місті Іршаві, то вважаю себе корінним іршавчанином. І питання моєї самоідентифікації не піддається сумніву. Ми вважаємося більше діаспорою в інших містах, ніж уже там асимільовані ужгородці, чи мешканці обласного центру.
Тут проживали мої близькі протягом того часу, коли я поїхав на навчання з Іршави: Іршавою і суспільно-політичними процесами у ній я обов’язково цікавився. І як «сторонній» спостерігач хотів би зауважити, що мене здивувало те, що Іршава на певному часі зупинилася у своєму розвитку. Були закоренілі процеси без сталого розвитку, без нових бачень, без нових людей. І я би говорив так оточенню, що обов’язково треба «свіжу кров» у плані навіть комунікації. Більше комунікувати з діаспорою нашою за кордоном. Більше старатися нові економічні погляди розвивати. Бачимо, що та індустрія, яка залишилась тут ще із часів Радянського Союзу, вона так і залишилась.
Ніхто не думав про якусь її систематизацію, зміну інформації, впровадження нових технологій у те виробництво, яке є. І як сторонній спостерігач наголошував на тому, що треба для нашого району, його самобутності добавити бодай ті ж самі грантові програми. Ніхто не цікавився взаємодією з нашими європейськими сусідами. Це треба покращувати.
Що стосується вражень за ці сто днів. Хотів би наголосити на професіоналізмі колег. Приємно вразив той рівень професіоналізму, ерудиції, фаховості, який я побачив як керівник. Це мене приємно вразило. Говорю не так про керівну ланку, як виконавчу. Напевно, це пов’язано з тим, що пройшла така селекція зі скороченням. В органах виконавчої влади залишились саме ті працівники, на професіоналізмі яких була побудована вся робота, у даному випадку, райдержадміністрації. Тому це мене вразило найбільше. Це позитив.
Негативні враження пов’язані із низькою соціальною довірою до органів влади. Дуже важко завоювати повагу, тому що постійно є соціальний дисонанс. Десь виходить зробити результат, покращити інфраструктуру, закцентувати увагу на самобутності, культурі, медичній та освітній сферах. І розуміючи, що в інших населених пунктах ти не встигаєш одночасно всюди ці речі робити, то виникає така соціальна несправедливість. І починають задавати запитання, чому саме тим, а не іншим? Це для мене неприємне враження, – як для державного службовця.
Такий досвід, що би ти не робив, усе рівно оцінюється трохи негативно. Але я по житті оптиміст, стараюся по цих процесах доводити людям інформацію, у порівняльному аналізі, давати їм можливість не тільки вимагати, а й долучатися до процесів, щоб вони виступали з ініціативою. Щоб це не виглядало як односторонній монолог, критика, а як діалог. Є в них потреба і певні можливості, хай вони дають пропозиції вирішення тієї чи іншої проблеми, щоб була взаємодія суспільства й органу виконавчої влади. Це буде однозначно корисно. Ми, наприклад, не можемо знати традиційність кожного населеного пункту. В когось є потреба у дорогах, в когось є інфраструктура, і вони би хотіли покращувати це. Або десь хороша народжуваність, велика кількість діток, і вони би воліли побудувати дитячий садочок. В першу чергу на це треба звернути увагу. Для когось найбільш важлива структура логістична, для когось – культурна, тому що це дасть можливість розвинути той регіон. У Довгому, скажімо, зараз доволі актуальним було питання передачі замку. Він був колишнім об’єктом сфери охорони здоров’я – тубдиспансер. Але якщо говорити про нього як про історичну пам’ятку, то навколо неї можна розвинути згодом туристичний потенціал цього населеного пункту, і це дасть поштовх для загального розвитку.
– У даному випадку можна говорити про залучення закордонних коштів..
– Я про це й кажу. Навколо цього об’єкта можна проводити міжнародні переговори, долучати угорців до його реконструкції. Це наша спільна історія. Враховуючи, що угорці завжди до таких речей ставилися відповідально, то є предмет, навколо якого можна проводити розмову. До чого веду? В кожному населеному пункті є певний грунт для розмови, для діалогу. З їхнього боку також має бути ініціатива. Так можна говорити про багато населених пунктів нашого регіону. І якщо ця інформація не циркулює, то ми, чи інші гілки влади, можемо про неї не знати. Тому однозначно, що треба спілкуватися.
– Іване Івановичу, останнім часом чимало представників силових структур афільовані у місцеві органи виконавчої влади, як і ви, як голова облдержадміністрації, на інших рівнях. На вашу думку, з чим це пов’язано? З відсутністю належного добору кадрів чи справи в такому стані чи тільки високодисципліновані службовці здатні справлятися з державним механізмом на різних рівнях? Чи, може, ви бачите причину в чомусь іншому?
– Розумієте, тут може складатися декілька життєвих обставин. У своєму підборі кадрів я в першу чергу керуюся більше принципом професіоналізму, взаємоповаги в колективі, щоб люди були дисципліновані. У нашому випадку була й певна вертикаль. Будьмо відвертими. Наш керівник області – людина, яка прийшла із спеціальної служби, то ж він підбирав кадри зі свого оточення, де він уже мав можливість вивчити людські якості, професійні можливості. Не можна говорити, що в нас у виконавчих органах тільки військові люди. Є представники з громадськості, з політичної еліти. Мені, як вихідцю з правоохоронних органів, легше, ніж іншим. В мене сформований професійний аналітичний склад розподілення обов’язків, швидкість прийняття управлінських рішень, є розуміння комунікації, є юридична база, є розуміння, як у нас відбувається державотворення, які державні органи, в кого які повноваження, є розуміння санкцій, застосування кримінального кодексу, питання, на які можна швидко впливати. Цю взаємодію правоохоронцю, як на мене, легше буде розуміти і будувати, легше управляти органом виконавчої влади. Така практика вона не тільки пов’язана з пострадянськими країнами, вона є і в Європі, і в США. Ми бачимо, що чимало військових там робить політичну кар’єру. Тобто при призначеннях, зокрема і в моєму випадку, більше робили ставку на володіння суспільно-політичною ситуацією, на загальноосвітній рівень. Тому, що не кожен військовий може легко переключитися із своєї професійної діяльності на більш публічну. І для мене це було досить важко. До цієї публічності ще й дотепер звикаю. Чи це добре, чи це погано, суспільство потім нам може дати оцінку.
– Ви прийняли кілька кардинальних кадрових рішень, які отримали доволі широкий громадський резонанс. Хотілося б почути саме про них із перших вуст.
– Я, як представник правоохоронних органів був призначений на цю посаду. Для того, щоб мати можливість швидко впливати на розвиток суспільно-політичної ситуації, мені треба було зрозуміти, яка традиційність в колективі. І в тих питаннях, які не влаштовували, проводити коригування. Ситуації були різні. У сфері культури мене не влаштовував той ритм роботи, не влаштовували взаємовідносини в колективі. За результатами зовнішнього аудиту були деякі питання по організації роботи. Запропонував керівнику зміни, вона на це погодилася, при спільній згоді прийняла рішення про звільнення з цієї посади і продовжити свою роботу у сфері освіти.
Що стосується відділу освіти, то головою ОДА було чітко доведено, що під час місцевих виборів не повинен використовуватися адмінресурс, права мають бути рівні, слід дотримуватися чинного законодавства. І коли ми ці правила доводили, хто мав бажання продовжити політичну кар’єру, або брати участь у політиці, то керівниця освіти вибрала займатися політикою. Тому також за взаємною згодою вона звільнилася із займаної посади. Стосовно внутрішніх змін, то вони були поточні. За власним бажанням також звільнився керівник апарату. З’явилася вакансія. І з’явилася вакансія заступника. За власним бажанням він пішов на пенсію. Ми все систематизували.
Нові люди на цих посадах користуються повагою, вони роками вже працюють у райдержадміністрації і я бачу по стабільній роботі РДА, що ці кадрові рішення були правильними. І по реакції суспільства спостерігаю, що ці люди були призначені на свої місця. У секторі культури, молоді і спорту – завідувачку, і зараз ми вже призначаємо в.о відділу освіти. Так само і керівника апарату, і заступника голови РДА. Я був настільки приємно здивований робочою ланкою, що щось коригувати не потрібно.
– Іване Івановичу! Ваші сто днів припали на місцеві вибори. Кілька разів до цього дотично підходили. Думаю, що для себе ви вже зробили певний аналіз. Можете поділитися з нашими читачами хоча б деякими висновками?
– Маю розуміти, що теперішні реформи надавали особливу пріоритетність місцевим виборам. І ті повноваження, які зараз матимуть органи місцевого самоврядування, вони для виборця десь повинні були відіграти особливу роль. І навіть у питаннях відповідальності. Виборець мав розуміти, що ті керівники, вони впливатимуть на подальше життя, але зараз це відбуватиметься по-особливому. Тепер позиція для виборця стане відчутною і визначальною. Тому я, як правоохоронець, щодо політичних процесів був більше ніж спостерігач, а людиною, яка у цих процесах не брала участі, але була в курсі цих процесів і більше наглядала щодо дотримання законодавства. В даному випадку у самих політичних процесах я не брав участі, не балотувався. Дотично спостерігав за цими речами, і дійшов до того, що треба створювати умови щоб у місцевих виборах могли себе реалізувати політичні еліти, особистості, не за політичною ознакою, не по партійній приналежності, а саме ті місцеві еліти у сфері освіти, медицини, у сфері бізнесу, ті, які на слуху, ті, які своїми діями змогли завоювати довіру у суспільстві. Тому тут не так відігравала роль партійність, як на президентських чи парламентських виборах, а саме особистості, лідера, як людини інтелігентної і авторитетної у цьому середовищі. Тому такі люди представлятимуть зараз наші ОТГ у новоствореній районній раді, у новостворених територіальних громадах, в обласній раді. Хоча там змін небагато. Наші обидва депутати, які були перед цим, вони пройшли, ще долучився Петро Іванович Станко. Таким чином матимемо трьох представників в обласні раді, що теж досить відповідально і буде кому відстоювати наші інтереси. На що можу звернути увагу? Перемогла інтелігенція. Не так політичні процеси на це повпливали, як особистий авторитет.
– Ви прийняли першу владну посаду в Іршавському районі у період адміністративно-територіальної реформи. На її не те, що завершальному етапі, але коли вже визначилися. Це значить, що його трансформація завдяки вашій особистій діяльності має пройти з якнайменшими втратами?
– Я би більше сказав. Це десь більше було пов’язано з кадровим дефіцитом перед моїм призначенням. Це не тільки в районі, а й в обласній держадміністрації. Був тільки виконуючий обов’язки і не мав повноважень підписувати подання на призначення. Думаю, коли моя кандидатура розглядалася, однозначно, що в цьому не останню роль зіграло те, що я корінний іршавчанин, розумію традиції цього краю. Враховувалося, що цей процес у ході моєї діяльності має максимально безболісно пройти для загальної життєдіяльності. Я з цим згідний, що десь одне з моїх завдань – процеси реформування мають пройти так, як це передбачає законодавство, і так, щоб суспільство розуміло, для чого ці процеси відбуваються, і в кінцевому результаті, яку користь вони принесуть.
Дещо в стратегічному плані немає можливості реалізувати свої ідеї, бо це більше такий кризис-менеджмент. З тих повноважень, які зараз є в райдержадміністрації, спробуємо більше проявляти зусиль у сфері комунікації з суспільством. Бачу, що суспільство має в цьому потребу, в такій комунікації, бо не дуже має можливість прямого отримання інформації. Тому так і комунікуємо. Десь пояснюємо, що чекає, які реформи, як воно відбувається. Дивлюся, деякі освітні заклади мають своє бачення на реформу, намагаємося їм пояснювати. Хтось все-таки має бажання відстоювати свої права, і в судовому порядку. У нас є дві школи, які не згідні з освітньою реформою, але з свого боку ми до них доводимо інформацію, пояснюємо, як це бачить законодавець. В основному по тих процесах, які зараз відбуваються, вони історично може не дуже прийнятні, але суспільство реагує на них більш-менш адекватно.
– Іване Івановичу, хочеться наразі трохи відійти від такої суто ділової сторони нашої розмови. Дозвольте торкнутися деяких сторінок особистого життя. Ваш покійний батько свого часу працював в Іршавській РДА заступником голови. Що для себе як для керівника, ви перейняли від нього?
− Для нас батько завжди був авторитетом: у своїх діях як батька, у своїй поведінці − як керівника. Іршавський район не такий уже й великий. Дуже легко оцінювати і чути ту інформацію, яка про людину циркулює, тому нам було і є на кого рівнятися у роботі і у повсякденному житті. Тож в даному плані ім’я батька тільки допомагає. Навіть у цих стінах бачу, що його поважали, це також надихає. Видно, що були нормальні взаємовідносини з колективом. І в тих процесах, в яких він брав участь, в основному колеги говорять позитивно. Лишив для нас гарне ім’я, яке ми продовжуємо нести. Незважаючи на його якусь політичну приналежність, все-таки ми переконуємось, що політичні еліти, особистості його цінили як людину, як професіонала, тому його добре ім’я тільки нам допомагає.
А як керівника? Я себе не вважаю класичним урядовцем, керівником радянського типу. Все-таки стараюся стверджувати, що ми вже молода ґенерація керівників. Більше має бути менеджменту. Не тільки вимагати, а й створити умови для своїх колег. За такими якостями можна було оцінити батька і по районній роботі в друкарні. Це не була людина, яка сиділа за столом, а шукала додаткові можливості. Він старався комуні кувати, шукати нове обладнання, нові ринки збуту. Так само і в бізнесі, де він досяг значного успіху, мав нормальне людське ставлення до своїх колег. Ми в такій традиційності виховувалися.
– Коли ми вже дещо вийшли за офіційні рамки, то, можливо, більш детально розповісте про свою сім’ю?
– Мою дружину звуть Яна. Яна Борисівна − ми її називаємо у вузькому оточенні, тому що вона – лікар-стоматолог. І як притаманно всім лікарям – їх називають по імені і по батькові. І частіше ми їй кажемо Борисівна, ніж Яна. Наші друзі її так лагідно називають. Вона − також іршавчанка. Навчалася в Іршаві. Закінчила Львівський медичний університет ім. Данила Галицького. Де я проходив службу в Ужгороді, вона там теж працює лікарем-стоматологом. Це дійсно професіонал своєї справи. Мені легко займатися громадськими питаннями по своїй роботі, коли є надійний тил. За це їй велике спасибі, що у сім’ї є на кого покластися.
Виховуємо двох синів. Один традиційно для Іршавщини – Іван Іванович – школяр. Молодший Артур відвідує ще дитячий садочок. Як ми їх виховаємо, так зможемо бачити їх у майбутньому. Із такої традиційності, молодший ще встиг поспілкуватися з дідом, отож переконаний, у них шансів мало стати непорядними людьми. Але поживемо – побачимо.
– Можемо дізнатися про ваші уподобання, пов’язані із вільним часом?
− Взагалі поважаю спорт. Стараюся приділяти йому увагу. Захоплююся футболом. Свого часу був навіть гравцем іршавської «Бужори». Потім в Ужгороді грав за нашу відомчу збірну. У 2003 зайняли друге місце в Україні. Після цього турніри більше не проводилися, то ми так і залишилися віце-чемпіонами. Зараз це хобі.
Футбол – це окрема сторінка в моєму житті. Спорт дає можливість ще додатково комунікувати у своєму оточенні. Вважаю, що спортом потрібно займатися однозначно. Командність своя, формування характеру.
Мені на футбольному полі легше побачити характер людини, сформувати психологічний портрет, як себе людина поводить із суперником. Це повчально і в колективній роботі, наприклад, створенні умов. Якщо в радянський період не змушували би займатися спортом в креативі, то ми би не мали таких зірок. Кращим створюють умови, дивляться за їх здоров’ям, дбають про соціальне забезпечення, тільки для того, щоб вони реалізували свій потенціал. Сила в максимально ефективному використовуванні людської праці. І такі умови треба старатися створювати своїм працівникам. Не тільки вимагати, а й створювати умови.
– Іване Івановичу, відомо, що ви, як представник спецслужб, брали участь у бойових діях на Сході країни. Є хоча б деякі випадки, епізоди, якими можете поділитися?
– Я військову службу почав ще у 2003 році. Так склалися обставини, що ми отримали пряму військову агресію з боку Росії і в 2015 році було розпорядження, що спочатку поїхали мої колеги у 2014 році, а потім у березні 2015 року – я, як керівник групи. Ми дислокувалися в Маріуполі. І наші основні завдання полягали у роботі з інформацією, щодо проявів у терористичної діяльності на посягання територіальної цілісності. Це більш така робота, пов’язана зі спеціальними знаннями. Координували свою діяльність із військовими. Для нас ця робота була спеціальним заходом. В зоні АТО я пробув 4 місяці у 2015 році.
Як позитив хотів би відзначити, що в Маріуполі доволі хороша європейська традиційність. Інфраструктура розроблялася європейцями, і свого часу греки зробили позитивний внесок, коли їх історично переселили. Це дуже проєвропейські, інтелектуальні і культурні люди. Хочеться передати їм привіт, думаю, що за моєю життєдіяльністю вони слідкують. Хочу їм подякувати. Дуже велику роль вони відіграли в тому, що Маріуполь є територією, де діють українські закони. Вони мають можливість відчути, що наші закони дали їм поштовх для розвитку. З 2015 року тут дуже багато різних соціальних та інших проектів реалізовано. Це для мене позитивні враження, що стосується Східної України.
− Добре. Повернімося до наших теперішніх справ. Ви – людина більш поінформована. Як, на вашу думку, скільки часу займе перехідний період входження населених пунктів, не повертається язик назвати «колишнього» Іршавського району до складу аж трьох нових адміністративно-територіальних утворень??
− Як довго це затягнеться? Перехідний період буде тривати постійно. Якщо говорити законодавчо, то ще й тепер не врегульовано в усіх сферах цей перехідний період. Будемо йти в ногу із законодавцем, тому що в нас немає можливості варіювати. Мусимо йти так, як передбачає законодавець.
Пройшли місцеві вибори, вже є результати, маємо своїх депутатів. Незабаром пройдуть перші сесії новообраних райрад, ОТГ. Керівники формуватимуть свої виконавчі комітети. Буде перехідний етап. Скорочення, формування нових штатів. Цей процес завжди не надто приємний. У нових ОТГ кожен професіонал зможе себе реалізувати. За них битимуться, створюватимуть їм умови, щоб допомагали у такий складний перехідний період, бо час дуже відповідальний. Як цей потяг з самого початку поставиш на рейки, так він і рухатиметься. До січня мають відбутися ці основні етапи реформ, пов’язані з формуванням нових підрозділів органів місцевого самоврядування. А по передачі, до кінця першого півріччя 2021-ого року має все відбутися. Передати все і ліквідуватися. Остання сесія Іршавської райради відбулася. Чекаємо першу − Хустської районної ради.
−Як один із варіантів реформування органів державної влади на місцях, деякі експерти називають утворення інституту префектів. Яка ваша думка з цього приводу?
−За префектуру, як інститут, я можу тільки пофантазувати разом з вами, поговорити про ті речі, які циркулюють у ЗМІ. Як юрист, ми говоритимемо, звідки цей інститут взявся, також є світова практика, загальноєвропейська. Ми розуміємо, що новостворені органи виконавчої влади однозначно мусять бути, враховуючи, що у нас є передбачений Конституцією відповідний устрій. Однозначно, що контроль має бути за органами місцевого самоврядування, навіть у стандартних повноваженнях, які можуть завдати шкоди загальному устрою держави. І як один із варіантів, при змінах до Конституції, префекти будуть наділені повноваженнями наглядовими, можливістю накладати своє вето на ті чи інші рішення органів місцевої влади. Чи це буде один представник в області, чи це буде в тих районах, які ліквідували, чи це буде людина чи організація. Поки що більше запитань, аніж відповідей. Тому що ОТГ багато і їм треба буде вникати у чимало рішень, оперативно реагувати, якщо ці рішення будуть доленосні і негативно впливатимуть, спілкуватись з правоохоронними органами. Отже, це має бути юридично фахова людина, яка вміє аналізувати прийняті рішення, може давати їм правову оцінку і застосовувати на практиці. Поки нема змін до Конституції, то можемо лише фантазувати.
− Наша розмова розлога, і за її рамками залишається декілька важливих тем. Бачимо, як в цілому, так і в нашому районі, так і загалом значне зростання кількості хворих на COVID. Можливо, прокоментуєте останні дані, тенденції?
− Стосовно пандемії бачимо, що ми можемо планувати, формувати статті бюджету, думати про територіальні реформи в державі, старатися десь покращувати соціальне життя населення, а природа вносить свої корективи. Звертає увагу на основу, довкола якої усе крутиться − це стан здоров’я. Показала, наскільки неготова система охорони здоров’я і акцентує увагу на нашій беззахисності, що стосується вірусних речей. Сучасна медицина не може давати відповіді на ті непередбачувані процеси.
Зараз, як на мне, кількість хворих і так буде збільшуватися. Це пов’язано з порами року, із самою специфікою хвороби, тому що це вірусне захворювання, воно швидко поширюється. Суспільство до цього почало по-філософськи ставитися.
Єдине, на чому можу акцентувати, що це хвороба дуже непередбачувана, небезпечна. Обов’язкова самодисципліна для твоєї безпеки і безпеки твого оточення. Про ті обмеження, які передбачені державою, тут вони мають бути адаптовані під загальний соціально-економічний стан, тому що суспільство не може закритися, бо не забезпечить своє існування. І на лікування будь-якого захворювання, в тому числі інфекційного потрібне матеріальне забезпечення, обладнання, харчування. Тому важливо, щоб економіка працювала, тому не може держава зупинити повністю все, треба відштовхуватися від особливостей регіону. Нам треба звикнути з цим жити. Вона не шкодує і не вибирає ні за соціальним статусом, ні по матеріальним можливостям, не ділить по кордонах. Її може зупинити самодисципліна суспільства. Медики – це теж люди, які виснажуються, мають якісь свої обставини, нюанси. Тому їм треба лише подякувати, стали «військовими», борються на передовій із цією загрозою.