У підвалі пологового, в поїзді, в укритті – як українці хворіють на COVID-19 під час війни
В умовах війни багато хто нехтує правилами поведінки під час пандемії COVID-19, як-от носінням маски. А деякі з цих правил, наприклад дотримання соціальної дистанції, виконати буває просто неможливо.
Проте коронавірусна хвороба не зникла, люди продовжують хворіти, а надати вчасну допомогу під час війни буває складно. Хтось хворіє вдома, а найближчі аптеки зачинені, хтось в укритті або навіть в підвалі пологового будинку, інші в евакуаційних потягах та автобусах по всій країні, а дехто – за кордоном без знання мови.
Тож щепитись від COVID-19 необхідно кожному, хто має таку можливість. Вакцинація – єдиний спосіб захистити себе від тяжкого перебігу та смерті від коронавірусної хвороби. Якщо минуло понад півроку з другої вакцинації, зробіть бустерне щеплення за першої нагоди.
Перші симптоми коронавірусної хвороби були схожі на застуду і почалися за декілька днів до початку війни. Тоді я знаходилася вдома. Оскільки весь час поза домом я носила маску і вакцинована двома дозами, почала приймати звичайні протизастудні, бо навіть не думала, що це може бути ковід. До того ж я тоді жила сама і серед знайомих в той час на COVID-19 ніхто не хворів. У мене були нежить, слабкість, біль у горлі та виснажливий кашель, що з’явився пізніше. Перші симптоми з‘явилися десь 22 лютого, а повністю одужала і тест був негативним 8-9 березня, тобто я хворіла близько двох тижнів. Коли почалася війна я вже дуже погано себе почувала, навіть сил йти в укриття не було. Якимось чином змогла зібратись і першу ніч провела в метро в бомбосховищі, але від цього самопочуття тільки погіршилося. Ліків не було, бо до війни всі жарознижуючі вже випила, а придбати нові було ніде – аптеки не працювали, а через слабкість і постійні загрози бомбардувань йти шукати відкриту аптеку в іншому районі не було можливості. На третій день я поїхала на вокзал і штурмом намагалася потрапити на евакуаційний потяг. Змогла тільки з четвертого разу. Дорога зайняла декілька днів. Їхати було дуже важко, бо сил не було і постійно «вирубало». Дуже боялася прокинутися без речей чи документів. Після ночівель у бомбосховищі і на підлозі в потязі ставало дедалі гірше, але свій стан я пояснювала умовами подорожі. Коли змогла евакуюватися і поселилася до доньки, то за кілька днів на ковід захворіла вона з чоловіком. Тільки коли вони зробили тест і мене теж змусили, стало ясно, що то була за застуда. Моє ставлення до вакцинації від COVID-19 не змінилося. Я хворіла довго і виснажливо, але впевнена, що без вакцини перебіг хвороби міг бути і гіршим. Зараз я потроху відновлюю здоров’я та чекаю, щоби зробити бустерну дозу, – Ірина, 50 років, Київ, зараз тимчасово переміщена
