Історію порятунку розповів Євген Тичина
А це найнеймовірніша історія, що я знаю. Вона трапилася з моїм батьком 14 жовтня 1981 року.
Мій батько – військовий льотчик-винищувач. Багато років служив у авіаполку, що базувався в м. Мукачево. Там познайомився з моєю мамою, там народилися і ми з братом. Хто з Мукачева, пам’ятають ті часи, бо все місто точно знало, коли на військовому аеродромі були дні польотів. Гуркіт військових винущувачів, що злітали в бік міста довго не давав спокою жителям маленького закарпатського містечка.
14 жовтня 1981 був звичайним днем, коли льотчики мали відпрацьовувати свою майстерність. Одним з них був батько. Злітали один за одним з невеликим інтервалом. Перед ним злетів літак, він ішов другим, за ним ще один піднявся в небо. Зі слів батька, на самому зльоті він побачив темну хмаринку, невеличку, але казав, що одразу подумав, що в неї краще не летіти і вирішив відвернути літак, аби пролетіти повз. І ось вже майже розминувшись з тією хмаринкою, раптом побачив яскравий спалах, ніби щось вибухнуло.
У льотчиків-винищувачів дуже мало часу на прийняття рішень, побачивши, що літак втрачає керування, побачивши полум’я, що починало охоплювати літак, показники приладів, стрілки на яких зашкалювали і крутились як хотіли, побачивши, що прямо за курсом глухі колгоспні поля, потягнув за ручки катапульти і разом із кріслом пілота вилетів із палаючого літака. Літак, вибухаючи ще в польоті, впав у поле біля с. Жуково, що зовсім поряд із Мукачевом. Батько на парашуті, приземлився у лісі неподалік. Звільнившись від парашутних ременів, він вийшов на лісову дорогу і побачив вантажівку. Пояснивши водію хто він і що сталося, завантаживши в кузов парашут, крісло та човен, що при катапультуванні надувається автоматично, він вантажівкою дістався посту ДАІ на в’їзді в Мукачево і звідти повідомив на аеродром, що живий і своє місцезнаходження, а потім вже був евакуйований звідти гелікоптером.
Як з’ясувало розслідування катастрофи, блискавка влучила у радіолокаційну станцію в носі літака. Мама розповідала, що слухала запис радіообміну батька з диспетчером, він обривався на слові “катапуль…” – “…тируюсь (рос.)” вже прозвучало за межами літака. Експерти казали, що якби він вимовив все слово в кабіні, то вже не встиг би.
Пройшли тижні. Батько вирішив поїхати на місце, де розбився літак. Уламки звідти вже вивезли, там відпрацювала комісія, техніка, солдати, що розбирали залишки літака. Раптом, як він казав, з землі щось блимнуло, ніби відблиск від сонця. Він нахилився і підняв предмет який побачив. Відбивши з нього землю, ахнув. З палаючого на землі літака крапав свинець і збився у дивну фігурку, в силуетах якої можна роздивитися жінку, що, ніби, тримає дитя. Так, можна сказати, що це плід людської уяви і просто дивний збіг обставин. Та раціонального і логічного пояснення цій історії немає.
Батько вже декілька років не з нами, але 14 жовтня він завжди вважав своїм другим днем народження. І вірив, що від загибелі його тоді врятувало лише диво. Він дбайливо зберігав фігурку до кінця своїх днів, просто знаючи кому саме він завдячує своєму порятунку у свято Покрови Пресвятої Богородиці.
