Уже більше двадцяти років священник Димитрій Лапко несе свій пастирський послух у селі Судче Любешівського району. Хоча до цього робив впевнені кроки в… міліції. Уся його родина присвятила життя служінню Господу.
У церкві взуття примерзало до підлоги
Народився він на Закарпатті в сім’ї священнослужителя. Якийсь час батько, теж Димитрій, служив дияконом в Архангельській єпархії. Будинку свого не мали, тому сім’я жила в пристосованій будівлі при єпархіальному управлінні в Мурманську. Там був напівзруйнований Свято-Миколаївський собор. Він був настільки холодним, що від довгого стояння на одному місці взуття примерзало до підлоги…
Згодом сім’я Лапків повернулася в Україну. Батько отримав парафію на Закарпатті, у Свято-Вознесенському храмі. Але через деякий час переїхав на Волинь для продовження своєї пастирської стежини.
– Я раніше навчився молитися, ніж казати слово «мама», – згадує отець Димитрій-молодший. – А вже в третьому класі читав усі діяння апостольські. Адже завжди був у церкві: то у вівтарі в тата, то на кліросі в мами.
Закінчивши середню школу, він пішов в армію. Після строкової служби обрав шлях у… міліцію – став студентом Вищого інституту внутрішніх справ. У 1994 році отримав звання офіцера і почав працювати у правоохоронних органах. Пройшов професійну драбину від дільничного інспектора до капітана міліції.
Однак згодом серце молодого чоловіка відчуло порожнечу і єдине бажання – стати пастирем Церкви Христової. Тому й подав документи до Волинської духовної семінарії.
– Вдалося вступити лише з третього разу, – каже. – Хоча екзамени я здавав щоразу успішно, адже знання мав хороші. Однак, як пізніше мені розповів владика Ніфонт, він випробовував мене, чи дійсно я хочу стати священником.
З матушкою познайомився на дискотеці
Після місяця навчання на першому курсі за блискучі знання його одразу ж перевели на другий. А закінчувати семінарію довелося заочно, адже з благословення владики був рукоположений у диякона, а згодом і в сан священника.
– Владика запропонував мені поїхати в глибинку Полісся – село Судче, аби там відслужити Різдвяні свята (на той час там не було священника). І я вже не захотів покидати цю місцевість. Тут люди щирі й добрі, – ділиться отець.
Біля святині – церкви Преподобної Параскеви Сербської – довелося добре потрудитися. Завдяки праці батюшки та щирих серцем людей вдалося облаштувати іконостас, купити престол, начиння для звершення Богослужінь… З часом у сусідньому селі Березна Воля, де також служить протоієрей Димитрій, було збудовано новий храм.
Великою підтримкою для священника є його надійна й любляча матушка. Знайомство з нею відбулося на світлий празник – Великдень. Щоправда… на дискотеці. Тоді Димитрій Лапко, дільничний, контролював порядок проведення танцювальних вечірок. Так і звела їх доля на все життя. Дружина керує хором, разом печуть просфори.
Має сім’я Лапків двох синів. Хлопці завжди допомагали татові у служінні. Тепер вони обоє вже у священницькому сані. Старший – протодиякон Василій, молодший – диякон Димитрій. Служать у кафедральному Різдво-Богородичному соборі Кропивницького. Торік батьки справили дітям з різницею лише в місяць два весілля.
У родині Лапків – ціла династія священників. Окрім батька отця Димитрія (який чимало років прославляв ім’я Господнє у Гірках) та синів, священнослужителем був і дідусь, брати батька і їхні сини, рідна сестра вийшла заміж за священника, племінники – теж пастирі Церкви Христової.