Помідорний рай! Про село на Закарпатті, де чи не кожен житель має 10-12 теплиць із томатами

Світлана Гербик вирощує помідори вже 35 років.

…Сільською дорогою один за одним їдуть вантажні буси. Понад берегом річки Боржава, що на Закарпатті, — ошатні, доглянуті будинки за кованими парканами. І в кожному господарстві — декілька теплиць.

У когось — старенькі, дерев’яні теплиці, у когось — уже сучасні. Всередині — рівнесенькі ряди помідорових кущів, які вже хиляться від томатів. Вага одного спілого томата — у середньому 120 — 130 грамів.

“У нас, у Боржавському, живе 3100 людей — і чи не всі вирощують ці овочі, — розповідає Юрій Гнетило, місцевий мешканець. — Багато людей працюють лікарями, вчителями чи пожежниками: до 17-ї трудяться поза домом, а після роботи — в теплиці!” У місцевих навіть є приказка: “Хто вирощує мало помідорів — той лінивий”.

Агромагазин у цьому селі популярніший за продуктовий. Сюди сходяться, щоби докупити необхідне для господарства: насіння, добриво, робочі рукавиці. Усі знають, що заробити на томатах можна солідно. Проте цілий рік у справу треба вкладати і гроші, і тяжку працю.

49-річна Світлана Гербик із Боржавського в робочих рукавицях порається у теплиці: обриває хворі листочки. Справу перейняла від мами.

У фермерки росте 5 тисяч кущів. “Розсаду висіваємо на Новий рік, перший урожай маємо на початку літа, — розказує Світлана. — А другий — на Покрови. Зриваємо ще зелені помідори, далі вони повільно дозрівають у коробках”.Розсаду висіваємо на Новий рік, перший урожай маємо на початку літа.

Тим часом температура надворі знижується до +15 градусів за Цельсієм, але в теплиці — понад +25. Повітря — густе і вологе, наповнене помідоровими пахощами.

Жінка зітхає: “Цьогоріч холодна і дощова весна. А томати люблять тепло. Якщо ночі будуть теплі — наливатимуться лише за ніч!”

Влітку ж усередині теплиці може бути і +60 — тоді їх доводиться “продувати”, створюючи перетяг.

До речі, помідори потребують солідних інвестицій. “Лише одна тичка коштує 3 гривні, а мені треба 5 тисяч! Це вже 15 тисяч гривень, — підраховує жінка. — Вантажівка з гноєм коштує 7 тисяч гривень”.

27-річний Юрій Брич разом із батьком Юрієм задоволено оглядають теплиці, облаштовані позаду хати. Вони висіяли помідори 25 грудня і працюватимуть на грядках аж до пізньої осені. Демонструють грона ще зелених помідорів.

“У день збору врожаю ми прокидаємося о 4-й — 5-й ранку і збираємо плоди аж до обіду, — розповідають. — А потім від 15-ї години аж до 22-ї вечора, поки достатньо світла”. Працює вся сім’я. Аби помідори не втратили товарного вигляду, врожай треба збирати дуже швидко: влітку через високу температуру повітря у теплиці стиглі плоди вкриваються конденсатом і починають псуватися.

Помідори збувають оптовикам, що спеціально приїжджають до села. Якщо пропонують добру ціну — продають. Якщо ні — то доводиться самому возити в міста на ринки”. За вдалих обставин заробити на помідорах за сезон можна до 700 тисяч гривень.

Якщо ніч буде тепла, то ці помідори почервоніють уже до ранку.

У селі знайомлюся із 75-літнім Юрієм Ониськом. Він розповідає, що першим у їхньому селі томати став вирощувати його сусід, учитель Юрій Могош. Було це ще в 1965 році.

65-літня Анна Поштак веде мене через сільську вуличку до своєї теплиці. Пригадує, що вперше з чоловіком посадили шість соток помідорів ще сорок три роки тому: “Треба було грошей, от і стали вирощувати”.

Її зять, 29-річний Андрій Кобай, саме працює в теплиці. У нього на спині — спеціальний резервуар із розчином: запилює цвіт, щоби на його місці зав’язалися плоди.

23-річний Іван Гербик хвалиться: “Моя родина вже півстоліття вирощує помідори! Почали садити ще дід із бабою без теплиці, потім стали допомагати мама з татом. А тепер і я у цьому бізнесі”.

Він обходить кожен кущик, оглядає, як дозрівають плоди. Скаржиться, що цьогоріч через постійні дощі багато помідорів почало гнити. “Їх треба відразу ж зірвати, щоб інфекція не поширилася на інші плоди”, — показує.

Рахую теплиці — чотири. “Це не всі, — усміхається хлопець. — Маємо ще в сусідніх селах. Загалом цьогоріч посадили 40 тисяч кущів”.

Якщо з кожної тисячі кущів удається зібрати півтонни плодів — це дуже добрий результат. “Урожай часто вожу на ринки у великі міста, — хвалиться Іван. — Там наші помідори дуже люблять!”

P.S.

Одразу після того, як ми побували в Боржавському, сталося лихо: через рясні дощі річка вийшла з берегів. У селі залило понад тисячу теплиць.

“Теплиці, що нижче в полі, затопило, а ті, які вище, біля хат — цілі, — розповідає Світлана Гербик. — Хтось втратив 5 тисяч кущів помідорів, а хтось і 20 — 30 тисяч”.

57-річний Михайло Костак із Боржавського каже, що селяни зазнали мільйонних збитків.

Додає: “Це біда, але ще не катастрофа. Нам вдалося зберегти місцеву дамбу, тож село не пішло під воду повністю”.

Багато людей уже висівають нове насіння — з надією мати хоча б якийсь прибуток цього сезону.