«Угорське питання» для незалежної України завжди залишалося проблемним. Адже у ньому переплетені геополітичні інтереси таких глобальних гравців, як Київ, москва і Вашингтон.
Антиукраїнська риторика прем’єр-міністра Угорщини В. Орбана добре відома. Він неодноразово заявляв, що не вважає Україну суверенною державою. Після початку військової агресії проти України, угорський лідер не визнав путіна воєнним злочинцем і стверджував, що Україна нібито не зможе виграти війну проти росії, а єдиним рішенням у цій ситуації може бути перемир’я на умовах кремля. За його словами, щойно США та Євросоюз вирішать більше не фінансувати роботу української держави, «війна одразу припиниться».
Як бачимо, всі заяви Орбана йдуть в фарватері основних меседжів російської пропаганди та висловлювань путіна.
Навіть останній випадок зі звільненням з російського полону 11 українських військових, який міг дати старт перезавантаженню міждержавних відносин, виявився деструктивним. Немає сумнівів, що ця токсична історія, як і попередні недружні антиукраїнські кроки, відбувалася «під російським прапором». Виявилось, що передача Угорщині групи українських військовополонених, які походять із Закарпаття, пройшла без участі української сторони, а «по церковній лінії» російської православної церкви. Угорщина про свої дії стосовно українських громадян навіть не поставила Київ до відома, а всі запити українського МЗС були проігноровані. Військових ЗСУ тримали в ізоляції, заважали зустрічі з українським консулом та рідними, фактично перетворивши їх на угорських полонених. Захисників піддавали психологічній обробці, переконували, що Україна оголосила їх зрадниками і повертатися їм у жодному разі не можна. Тільки після публічного звинувачення угорської влади в тому, що вона тримає українців у заручниках, частину полонених вдалося повернути в Україну.
Для чого це росії?
По-перше, штучно спровоковане українсько-угорське протистояння відбулося напередодні липневого саміту НАТО та грудневого голосування в Раді ЄС, де розглядатимуться терміни вступу України до Північноатлантичного альянсу та ЄС. В обох випадках кремль розраховує на блокування Угорщиною європейських та євроатлантичних намірів України. Історія з поверненням українських полонених в Україну вже використовується російською пропагандою як привід для штучного провокування міжетнічного загострення на Закарпатті. Виділяючи закарпатських полонених від решти, Орбан намагається підживити міф про «угорське Закарпаття» та про претензії Угорщини на цей регіон, що є одним із ключових наративів російської пропаганди. Пам’ятаємо, як раніше Орбан прийшов на футбольний матч у шарфі, на якому зображено карту «Великої Угорщини» з частинами території України та Румунії у її складі. А розгорнута в москві та Будапешті антиукраїнська інформаційна кампанія з «захисту прав угорців-закарпатців» органічно доповнює гібридні дії рф в України.
По-друге, визволення українських полонених під гаслом «церковного милосердя» стало чудовою нагодою для пропагандистської кампанії з відбілювання іміджу російської православної церкви, яка була осередком сепаратизму в Україні, а потім системно підживлювала міжконфесійні конфлікти. Під «прикриттям» посадовців рпц, відомих усьому світу як «агенти фсб у рясах», створюється черговий пропагандистський міф про російську церкву-миротворця, яка начебто рятує українських військовополонених. Без сумнівів, можлива «домовленість» Будапешта й Москви про передачу нової групи полонених знову буде подана як «заслуга рпц».
Отже, поки що Угорщина готова грати роль в антиукраїнських спектаклях, зрежисованих кремлем. Орбан прагне посварити українців з угорцями Закарпаття і використати їх протиріччя для поступового поглинання регіону.
Проте буде помилкою ототожнювати з режимом Орбана все громадянське суспільство Угорщини. Так, значна частина населення Угорщини визначає проросійську спрямованість Орбана як тупиковий напрямок розвитку країни. Тим паче, невдачі росіян на фронті та внутрішні політичні протиріччя в кремлівській верхівці змушують самого Орбана поступово переглянути необхідність суворого дотримання наказів із кремля.
Адже, з одного боку, незгода Угорщини з рядом політичних, військових та економічних рішень НАТО та Євросоюзу вже ставить під сумнів подальше перебування країни в членстві, а відповідно й перемогу Орбана на виборах. А з іншого – останні події в росії не дають гарантії подальшої підтримки кремлем владних амбіцій Орбана. Недарма в інтерв’ю німецькому таблоїду Bild від 27 червня Орбан визнав, що спочатку оцінив похід ПВК «вагнер» на москву як «явну ознаку слабкості путіна». А коментуючи поширену на Заході думку, що Угорщина є «другом росії», Орбан несподівано підкреслив: «Сказати, що ми проросійські або друзі росіян, означало б вступити в протиріччя з нашим історичним досвідом».
