Обмін думками з цього приводу проходив у читальному залі міської бібліотеки, де відбувалася презентація книги російського дослідника останніх років життя великого угорського поета Олексія Тивоненка “Тайный узник Сибири” у перекладі на угорську мову журналіста, викладача і перекладача літературних творів, нашого земляка, уродженця Берегова, нині голови кураторіуму благодійного фонду “За Берегсас” в Ніредьгазі Арпада Далмая.
Модератором заходу виступав теж берегівчанин, колишній радіожурналіст і дослідник, тепер головний редактор будапештського журналу “Magyar muzsa” (“Угорська муза”) Янош Лєндєл.
Зібрання відкрила директор Берегівської централізованої районної бібліотечної мережі Єва Варга, яка представила присутнім головних “героїв” презентації, коротко розповіла про їх життєвий і творчий шлях.
Учасники з цікавістю переглянули відео-інтерв’ю Арпада Далмая, в якому він знайомить з історією написання книги та її перекладу на угорську, основними твердженнями твору, архівними документами, що були використані при написанні “Тайного узника Сибири”.
“Сьогднішня офіційна влада та переважна більшість дослідників Угорщини, насамперед членів Національної Академії наук, не бажають ближче познайомитись з версією про те, що свої останні роки життя Шандор Петефі провів у Сибірі,- акцентував на презентації Арпад Далмай.- Бо якщо вони це визнають, доедеться анулювати чимало дисертацій, наукових звань і ступенів, словом полетять голови. А цього їм аж ніяк не хотчеться”.
У своїй книзі Олексій Тимоненко наводить численні факти, що свідчать про знаходження Петефі в російському полоні, його етапування до Баргузинського краю Сибіру. Проведені іноземними дослідниками експертизи останків, знайдених у невідомому похованні, підтверджують: вони належать угорському поету. Відщукані в архівах листи Петефі з його підписом ( фахівці -графологи довели, що це його рука) теж переконують: він не помер в бою під Шегешваром 31 липня 1849 року, а був важко поранений, кинутий разом з усіма полеглими повстанцями у братську могилу, де його знайшов ще живим російський козак.
До сучасників дійшли й угорські вірші, листи, датовані 1852-им роком, тобто через три роки після проголошеної офіційної дати зникнення (смерті) поета.
“Цікаво, хто б писав у Баргузині на угорській мові?”- інтересувався в аудиторії Арпад Далмай.
Знайшлись і російськомовні вірші незламного революціонера, метафори, звороти, рими, слова і висловлювання яких повністю співпадають з подібними у Шандора Петефі.
Зачитав автор перекладу книги Тивоненка і поетичний твір про Трансільванію, теж знайдений російськими дослідниками, і знову закликав замислитись: “Хто б писав у далекій Сибірі про цей достеменно угорський край?”
“З наявними нині сучасними технічними засобами можна б легко довести (або відхилити), що знайдені останки, листи, вірші належать (або ні) національному поету Угорщини.Чому ж цього не зроблять?”- ставили риторичні запитання із залу викладачі історії та угорської мови Йосип Чоболя та Ілдика Денч.
Доводилось повторюватись, що це не вигідно багатьом науковцям Угорщини, бо вони ризикують втратити свої титули, вчені звання, наукові ступені, потрібно переробити й перевидати існуючі нині підручники з літератури тощо.
На зустрічі прозвучало ще багато невідомих широкому загалу фактів, які підтверджують версію похованя Петефі саме в Баргузині. Зокрема про це свідчить інформація, що на могилі, де знайшли останки поета, був установлений католицький хрест, хоч в Сибірі на той час послідовників даної конфесії не існувало (про це писала в 1940 році газета “Magyarság”). Або чому окремі бурятські митці присвячували свої твори Шандору Петефі й писали, що “він знайшов тут своє друге кохання” і був вірним угорському народу до кінця свого життя.
“Даний перелік можна б продовжувати,- акцентував на завершення модератор зібрання Янош Лендєл. – Тому дуже хотілося б, аби нинішня розмова дійшла до компетентних осіб і вони зробили з неї відповідні висновки”.